Кетрін Стокетт - Прислуга

слухавку. Спочатку я ловила на подвір’ї голу Крихітку, а потім ходила до вбиральні в гаражі. Міс Ліфолт уже на три — так, саме три — тижні переношує вагітність, тож до жодного телефона вона не побіжить. Але я й не очікувала, що вона розкричиться на мене, бо я не встигла. Боже, якби я знала, коли зранку встала.

Учора ввечері ми з міс Скітер працювали над історіями аж до за чверть дванадцята. Я зовсім виснажена, але ми закінчили восьмий розділ, тобто залишилося ще чотири. Крайній термін — десяте січня, хтозна, чи й устигнемо.

Сьогодні третя середа жовтня, міс Ліфолт знову приймає в себе бридж-клуб. Відтоді, як міс Скітер вивели з його складу, усе змінилось. Її місце зайняла міс Джині Колдвелл, та, що називає всіх «дорогенька», а міс Лу-Енн замінила міс Волтер, і тепер усі ввічливі, серйозні й упродовж двох годин просто погоджуються одна з одною. Їх навіть слухати нецікаво.

Розливаю в чашки останній холодний чай, коли дзвінок на дверях дзень-дзелень. Кваплюся до дверей, щоб показати міс Ліфолт, що я не така повільна, як вона говорила.

Відчиняю двері, й перше слово, що зринає в голові, — рожевий. Я ніколи її не бачила, але достатньо наслухалась від Мінні, щоб упізнати. Бо хто ще запхає екстравеликі груди в екстрамалий светр?

— Усім привіт, — вітається вона, облизуючи напомаджені губи. Тягне руку, і спочатку думаю, що вона мені щось подає. Простягаю руку, щоб узяти це «щось», а вона просто її мені потискає. — Моє ім’я Селія Фут. Я прийшла побачити міс Елізабет Ліфолт.

Увесь цей рожевий колір так мене загіпнотизував, що лише через кілька секунд до мене доходить, чим усе це може обернутися для мене. І для Мінні. Хоча й давно це було, але та брехня нікуди не поділась.

— Я… вона… — Я б відповіла, що нікого немає вдома, але стіл для бриджу за п’ять футів від мене. Оглядаюсь, а всі чотири дами втупились у двері, роззявивши роти, наче ловлять мух. Міс Колдвелл шепоче щось міс Гіллі. Міс Ліфолт нерішуче піднімається й витискає усмішку.

— Привіт, Селіє, — каже міс Ліфолт. — Давненько не ба­чились.

Міс Селія прокашлюється та виголошує якось надто голосно:

— Привіт, Елізабет. Я телефонувала вам сьогодні… — Її погляд зупинився на столі, де сидять інші дами. — О, я заважаю. Я просто… Я зайду пізніше. Іншим разом.

— Ні, ні, я можу чимось допомогти? — запитує міс Ліфолт.

Міс Селія глибоко вдихає в тій тісній рожевій спідниці, і на мить, гадаю, усі ми думаємо, що та зараз трісне по швах.

— Я прийшла, щоб запропонувати свою допомогу в організації Благодійного вечора для дітей.

Міс Ліфолт усміхається та видає:

— А. Ну, я…

— У мене талант до квітів. Тобто всі в Шуґар-Дітч так говорили, навіть моя покоївка це визнала, відразу потому, як назвала мене найгіршою куховаркою з усіх їй відомих. — Цієї миті вона хихоче, а я затамовую подих на слові «покоївка». Тоді вона знову серйознішає:

— Але я можу адресувати конверти, і наклеювати марки, і …

Міс Гіллі встає з-за столу. Вона підходить і промовляє:

— Нам уже справді не потрібна допомога, але ми будемо дуже раді, Селіє, якщо ви з Джонні відвідаєте Благодійний вечір.

Міс Селія всміхається, і, схоже, вона така вдячна, що це розриває серце. Тим, у кого воно є.

— О, дякую вам, — каже вона. — Із задоволенням.

— У п’ятницю ввечері, п’ятнадцятого листопада, в…

— … готелі «Роберт Е. Лі», — продовжує міс Селія. — Мені відомо.

— Ми із задоволенням продамо вам кілька квитків. Джонні ж теж піде, чи не так? Елізабет, принеси квитки.

— Якщо я хоч чимось можу допомогти…

— Ні-ні, — усміхається Гіллі. — Ми вже про все подбали.

Міс Ліфолт повертається з конвертом у руках. Витягує кілька квитків, але міс Гіллі забирає у неї конверт.

— Оскільки ви тут, Селіє, чому б вам не придбати квитки й для друзів?

Міс Селія на мить застигає.

— Е-е-е, добре.

— Як щодо десяти? Ви, Джонні та вісім друзів. Тоді ви займете весь столик.

Міс Селія так силкується всміхатися, що її губи аж смикаються.

— Гадаю, вистачить і двох.

Міс Гіллі виймає два квитки, віддає конверт міс Ліфолт, і та виходить, щоб покласти конверт на місце.

— Я випишу вам чек. Пощастило, що я взяла із собою ту штуковину. Обіцяла своїй служниці Мінні, що куплю у місті окіст.

Міс Селія намагається виписати чек просто на коліні. А я завмираю, сподіваючись на Божу ласку, щоби міс Гіллі не розчула, що в міс Селії щойно вихопилось. Вона дає міс Гіллі чек, але та замислюється, наморщивши лоба.

— Хто? Хто, ви сказали, ваша служниця?

— Мінні Джексон. Ой! Пробалакалась! — Міс Селія затуляє долонею рота. — Елізабет змусила мене заприсягнутися, що я ніколи не розповім, що вона рекомендувала Мінні, а я все ­виляпала.

— Елізабет… рекомендувала Мінні Джексон?

Міс Ліфолт приходить зі спальні:

— Ейбілін, — наказує вона. — Вона прокинулась. Ідіть одягніть її. Я зі своєю спиною навіть пилочку для нігтів не підніму.

Швидко піднімаюся до кімнати Мей Моблі, але, коли зазираю туди, бачу, що вона знову заснула. Кваплюся до їдальні. Міс Гіллі якраз зачиняє вхідні двері.

Міс Гіллі сідає з таким виглядом, ніби проковтнула кішку, що з’їла канарку.

— Ейбілін, — велить міс Ліфолт, — подавайте салати, усі чекають.

Іду на кухню. Коли повертаюся з підносом, тарілки із салатом цокотять, немов зуби.

— …то та, що вкрала все срібло у твоєї мами…

— …гадала, що всім у місті відомо, що ця негритоска — крадійка…

— …я б і через мільйон років її не рекомендувала…

— …бачили, як вирядилася? Що вона за одна…

— Я з’ясую це, за будь-яку ціну, — каже міс Гіллі.

Мінні

Розділ 24

Стою біля кухонної мийки, чекаючи на повернення міс Селії додому. Ганчірка, яку перебирала в руках, — уже вся пошматована. Ця навіжена жінка прокинулася сьогодні зранку, втиснулась у найтіснішу рожеву кофтину, яку має (що вже на щось вказує), і вигукнула:

— Я йду до Елізабет Ліфолт. Зараз же, доки в мене вистачає сміливості, Мінні.

І від’їхала у своєму кабріолеті «Bel Air», зі спідницею, що стирчить із дверцят.

Я так перенервувала, доки не озвався телефон. Ейбілін була така засмучена, що аж гикала. Міс Селія не лише виклала всім леді, що в неї працює Мінні Джексон, вона ще й довела до їхнього відома, що це саме міс Ліфолт «порекомендувала» мене. І це все, що Ейбілін знала. Ці галасливі квочки втямлять усе за п’ять хвилин.

Тож наразі зостається лише чекати. Чекати, щоб, по-перше, дізнатися, чи мою найкращу на світі подругу звільнять за те, що вона знайшла мені роботу. І, по-друге, чи міс Гіллі розповіла міс Селії ту брехню, що я — крадійка. Мені не соромно за той Страшний жах, якого я їй заподіяла. Але тепер, коли міс Гіллі запроторила свою служницю гнити до в’язниці, зостається лише здогадуватись, як вона здатна вчинити зі