Нія Козач - Господар Вовчої Гори, Нія Козач

Князь підійшов достатньо близько, так що я могла розгледіти його очі. Вони були дивовижними, немов бездонні океанські глибини, у яких розсипані міріади мерехтливих зірок. Щось знайоме привиділось мені в тих очах. Щось, що сколихнуло закапелки пам’яті.

– Мілено, – тихо промовив він. Низький оксамитовий тембр його голосу робив моє ім’я в його устах чарівною мелодією, яку хотілося слухати ще і ще.

Несподівано мій погляд упав на блискучу срібну сережку в його лівому вусі, і мене немов блискавкою вдарило. Я однозначно бачила її раніше. І як же я одразу не здогадалася, щойно зазирнувши в ті неймовірні сині очі.

– Велеслав! – хрипло випалила я і відчула, як мене починає переповнювати гнів і ненависть. Думки про його привабливість одразу випарувалися, натомість лишивши спогади про п’яну пику з якою він програвав мене в кості.

Імовірно, він помітив різку зміну на моєму обличчі, адже його плечі помітно напружилися.

– Мілено, – знову промовив моє ім’я, але на цей раз воно не видавалося мені чарівним. Я не хотіла чути свого імені з його уст. Ніколи!

– Забирайся! – гаркнула я, різко вставши з постелі.

– Я можу пояснити, – він виглядав спантеличеним, але мені було все одно до його почуттів.

– Згинь, щоб очі мої тебе більше не бачили! Ненавиджу!

– Мілено, прошу…

– Ще раз назвеш моє ім’я –  і я видряпаю твої очі. Не смій до мене звертатися, зраднику. Бачити тебе не хочу!

Він зробив спробу наблизитись, трохи подавшись вперед, але швидко передумав. Зітхнувши, мовчки повернувся до дверей і покинув кімнату.

Я дивилась йому вслід, і мене переповняла лють і цілковита ненависть. Це він  у всьому винен. Через нього я більше не бачила Білояра. Через нього мусила скористатися амулетом і повернутись додому замість того, щоб бути з людиною, до якої в мене почали зароджуватись почуття. Мої думки полинули до Білояра. Я відчайдушно хотіла його побачити. Де він зараз і чи хоч згадує про мене?

Скільки ж часу минуло від тієї злощасної ночі, якщо Велеслав так сильно змінився? Сподіваюсь, Білояр не забув мене і доля ще подарує нам шанс на зустріч. У мене з’явилася ще одна причина чим швидше покинути це місце. Якщо вдасться звільнитися, я шукатиму Білояра.