Метьюз Джейсон - Червоний горобець

зустрічалися надто часто. Він випробовував свою удачу. Буше ще раз видихнула дим у повітря.

— Ми знову говоритимемо про це? — сказала вона, змітаючи зі столика попіл. — Ми вже обговорювали це, і я гадаю, що висловилась ясно.

— Атож, ми обговорювали це, Стефані, але я наполягаю, аби ви ще раз подумали. Для початку, нам слід зустрічатись у більш приватній обстановці, подалі від людського ока. На додачу, частоту цих особистих зустрічей слід скоротити, віддавши перевагу опосередкованій комунікації.

Голов заглянув у примружені очі Буше.

— Послухайте, Анатолію, я вже вам казала. Я не буду ритися під якимось пеньком з черв’яками в парку «Ґрейт фолз» опівночі, шукаючи пакунок від вас. І не братиму ваших корявих передавачів, які можуть почати іскрити у мене в сумці й привести в дію пожежну сигналізацію в будинку Сенату. — Вона звела руку. — І не треба розповідати мені про ваші технології, я знаю все про шпигунське обладнання. Ваші російські пристрої й наполовину не такі, як наші. — Буше вишкірила зуби. — І я категорично відмовляюся приходити на зустрічі з якимось офіцером-початківцем з Абхазії з кізяками на туфлях.

До роботи з СВР сенаторка взагалі не знала про існування Абхазії, тим паче про місце її розташування.

— Чому ми постійно повертаємось до цієї теми?

Голов умів керувати агентами, проте ця відрізнялася від будь-кого, з ким він коли-небудь працював. Він знав, що Єгоров у Москві нервує через питання безпеки. Та й сам Голов також нервував. Однак уповільнити темп операції, коли розвідку проводили настільки блискуче, було неможливо.

— Стефані, я розумію, наскільки важко дотримуватись усіх цих заходів. Домовимось ось про що: ми з вами продовжимо наші зустрічі. Якщо ви згодні, для них я бронюватиму номери в готелях за межами Вашингтона. У нас буде вдосталь часу, бо зустрічатимемось ми рідше. Так безпечніше.

— За межами Вашингтона? — сказала Буше. — Ви серйозно? Мені важко вибити собі вільний вечір у місті. А ви хочете, щоб я кидала свою роботу, розклад і їхала в якийсь задрипаний сільський «Шератон» на узбіччі, аби потеревенити з вами за пачкою чіпсів? Куди, в Балтимор, Філадельфію, Ричмонд? Цього не буде, Анатолію, навіть не думайте.

Голов м’яко поглянув на ЛЕБЕДЯ. Він ні на чому не наполягатиме. Ця справа надто велика. Він усміхнувся їй.

— Стефані, ви мислите надто логічно. Скрупульозно. Практично. Я ж прошу вас погодитися лише на одну умову. Ми продовжимо, але менш публічно. Щомісяця зустрічатимемось у готелі у Вашингтоні. В номері. Коли вам буде зручно. Навіть у цьому закладі є номери, тільки маленькі. Ми щось придумаємо, пристосуємося, станемо гнучкіші. Ваша безпека є моїм головним інтересом.

Сенаторка Буше, розсерджена, кивнула.

— Гаразд, але почнімо з кімнати тут. Цей готельчик якось дивно на мене діє, не знаю чому.

Вона поглянула на Голова й нахилилася, щоб він зміг прикурити ще одну сигарету. Голов прикликав тридцять років дисципліни, аби приховати свою відразу.

— О, і ще таке, Анатолію, — сказала вона, — я й досі хочу отримати номер свого рахунку в Ліхтенштейні. Попросіть, хай його дадуть мені.

— Стефані, ми вже також це обговорювали, кілька разів. Це проти правил Центру — надавати доступ до цього рахунку. Виключно з міркувань вашої ж безпеки. Повірте мені, гроші там, усі вклади було внесено. Ви ж самі бачили цифри.

— Гарна ви людина, Анатолію, — сказала Буше. — Але ви ж не проти, якщо я знову включу примадонну й наполягатиму? Порадуйте мене.

Буше встала і вкинула сигарету у віскі. Голов звівся зі стільця й побажав їй на добраніч. Повертаючись, щоб піти, Буше сягнула в сумку, дістала диск у чорному паперовому конверті й недбало кинула на стіл.

— Протокол засідання комітету минулого тижня щодо «Петфайндера», — сказала вона. — Хотіла притримати його, доки ваші хлопці з Москви не заплатять, але ви мені дуже подобаєтесь, Анатолію. Добраніч.

Він дивився, як вона заходить у готель, її біляве волосся колишеться в такт кроку. Голов недбало поклав диск у кишеню піджака й сів за стіл. У саду було порожньо й тихо. Він замовив бренді й почав складати в голові каблограму до Єгорова.

Печеня від Голова з ягнятини із яйцем та лимоном

Просмажити нарізану кубиками ягнятину на кістці й бекон із цибулею; залити білим вином і бульйоном, приправити сіллю, перцем і мускатним горіхом; томити протягом години. Дістати ягнятину. Збити яєчні жовтки з лимонним соком і накришеним часником, а потім залити в бульйон, не доводячи до кипіння. Ще раз приправити яєчно-лимонний соус сіллю, перцем та мускатним горіхом і полити ягнятину, прикрашену дрібно натертою лимонною цедрою.

30

Радіо-електронна розвідка.

31

Електронна розвідка.

28

Ваня Єгоров прочитав каблограму від Анатолія Голова з Вашингтона з повідомленням, що ЛЕБІДЬ продовжує відкидати суворіші вимоги до проведення зустрічей. Він тихо вилаявся й думав уже наказати Голову уповільнити хід справи, ба навіть заморозити її. Та передумав, почавши читати другу сторінку каблограми Голова, в якій був коротко викладений зміст диска, який ЛЕБІДЬ передала йому під час останньої зустрічі. Він містив дослівне розшифрування закритого брифінгу СКРК між корпорацією «Петфайндер» та керівництвом ВПС США щодо проекту ГЛОА, графіки, діаграми Гантта, критерії оцінки, виробничі параметри, вимоги до субпідрядника. Це все було там; інформація вражала. Лінія Т вже працювала над робочим резюме для Кремля, Виконавчого комітету Думи й Міністерства Безпеки. Він особисто презентуватиме резюме; воно матиме дуже, дуже гарний вигляд.

Одначе така несподівана удача розвідки становила й серйозний ризик. Заходи безпеки були недостатні, а сама справа дуже вразлива. Незворушний і досвідчений Голов так-сяк залагоджував справу, а його кураторство над тією білявою курвочкою було майстерне, проте вони не могли нічого вдіяти: жоден режим, спецпідготовка чи технічні засоби не могли гарантувати цілковитої безпеки ЛЕБЕДЯ. Єгоров запалив сигарету руками, що почали злегка труситися.

Існувало дві вразливі точки: Голова, як резидента, ясна річ, можна було постійно пасти, моніторити його діяльність, слідкувати, прослуховувати й контролювати. Та він був надто вправний, надто обачний, аби привести хвіст за собою на зустріч. До всього, він мав свою віддану команду «Зета», що складалася з фахівців із контрспостереження, які слідували за своїм шефом, подібно до групи спостереження противника, на тій же відстані й використовуючи ту ж техніку для виявлення й перешкоджання шпигуванню за резидентом. Утім ЛЕБІДЬ становила більшу проблему. Вона тинялася Вашингтоном, навіть не задумуючись про збереження анонімності, і її можуть випадково побачити з Головим, або ж вона може звернути на себе непотрібну увагу. Жодна профпідготовка не може контро­лювати цього.

Але якщо хтось помітить витік чи бодай знайде зачіпку, американські кротолови повилазять зі своїх нір і вже точно не припинятимуть пошуків. Звідки ж може статися такий витік? Наприклад, від якогось сучого сина, зрадника із СВР, яким керує Натаніель Неш, американський офіцер ЦРУ, ось від кого. Єгоров гахнув кулаком по столу. Це хтось із цієї будівлі. Хтось, кого він, вірогідно, знає.

Поза обмеженим списком було лише з півдюжини високопоставлених офіцерів, котрі непрямо знали про ЛЕБЕДЯ й були залучені до цієї справи. Ваня подумки перечислив їх: чотириокий Юрій Назаренко, директор Лінії Т (Наука і Технології), начальники Ліній П (Планування та аналіз операцій), ОТ (Техпідтримка) та І (Комп’ютерний центр). Троє офіцерів знали, що залучені до виняткової справи, й могли здогадатися,