Ольга Іваненко - Вихованню (не) підлягає, Ольга Іваненко

- Тссс, - приклала вона палець до губ і відійшла вбік, пропускаючи нас усередину.

Ми з Алісією тихо увійшли і зачинили за собою двері.

Усередині здравниці було тихо та спокійно. На кухні горіли свічки, але там нікого не було. Мабуть, містер Вайс залишав їх на випадок, коли хтось прийде серед ночі, як я тоді, коли хотіла уточнити питання щодо моєї вагітності.

Алісія погасила останню сферу і підійшла до дверей, що були розташовані навпроти входу. На жаль, я вже відразу знала, що там точно не спить наш медик, адже це був туалет.

Я пройшла за сходи і озирнулася. Сюди світло з кухні майже не потрапляло. Але з ледь чутного сопіння, я здогадалася, що чоловік був саме тут.

Обережно я потягла на себе ручку та відчинила двері.

У кімнаті було темно. І щось розглянути тут було неможливо. Хоча, за звуками, що посилилися, я була впевнена, що це кімната медика.

Я повернулася до подруг і вказала у потрібний бік. Вони зрозуміли мій жест і стали тихо крастись у кімнату. А я тим часом пішла на кухню, щоби взяти свічку.

На щастя, тут був вибір, і я взяла собі одну, яка стояла у кутку.

Коли я повернулася до дівчат, вони стояли біля ліжка чоловіка і не поспішали шукати рогатку.

Я взяла Алісію за руку і вручила їй свічку, щоб визволити руки.

Тепер я могла шукати потрібну нам річ, доки одна з моїх подруг працювала підсвічником, а інша, швидше за все, з цікавістю розглядала свій ідеал.

Посміхнувшись своїм думкам, я підійшла до столу і стала там шукати рогатку.

Це було непросто через мотлох, навалений тут. Здавалося, про порядок чоловік зовсім не парився. На столі були і шматочки папірців, і зілля, і якісь гілочки. До речі, тут було все, окрім потрібної мені рогатки.

Тоді я обернулася до чоловіка та розглянула його уважно. Десь посеред його тіла випирала одна деталь. І я припустила, що це не те, що спершу здається. А саме, потрібна нам рогатка.

Я вказала Люсі у потрібному напрямку. І кивнула дівчині, щоб та приступала до обшуку свого ідеалу. Напевно, якби не наша ризикова справа, я б зараз залилася гучним сміхом від фізіономії подруги, яка перекосилася. В її очах читався непідробний жах від того, що їй випало лізти в ліжко до співробітника, у прямому сенсі цього слова.

Довелося відкинути цю ідею і самій полізти під ковдру до медика.

Проте, варто було мені підняти ковдру, як чоловік різко сів у ліжку і схопив мене за руку. Від несподіванки я заверещала.

- Тихо ти, - гаркнув містер Вайс і начарував кілька сфер одним махом. – Хто це до мене завітав? Три дівчини? Ще й у піжамах? Але що вагітна особа забула у мене в ліжку?

- Вибачте, - я стояла зігнувшись через те, що чоловік все ще тримав мою руку. – Нам треба було дещо перевірити.

- Вночі? - містер Вайс відпустив мою руку і підвівся.

Дивно, але він спав у своєму звичайному одязі. Мабуть, це було у разі різкого підйому. Такого, який зараз ми влаштували медику.

- Ми подумали, що не варто зволікати, - подала голос Алісія. – Чи бачите, нам терміново треба дізнатися, хто з нас самозванець.

- Не зрозумів, - чоловік дістав рогатку і навів на кожну з нас. - Можу впевнено сказати, що ви троє ні хто інший, як ви самі.

- Це добре, - нервово кивнула Люсі. - А ви?

- Ну, дивіться, - він розгорнув рогатку в мій бік.

Я з цікавістю придивилася.

Відразу я не помітила нічого незвичайного. Тоді я взяла рогатку до своїх рук і покрутила її в різні боки. Якоїсь миті я зрозуміла, що, якщо дивитися через місце, де вона розходилася, світ ставав зовсім іншим. Навколо кожного із присутніх з'явилася аура. У повітрі літало повно дрібних зірочок. А, подивившись на свій живіт через неї, я побачила пурпуровий бутон, однією сріблястою ниточкою він входив в мене. А інша, така сама ниточка, тяглася за межі кімнати.

Це дивне бачення змусило мене зіщулитися. Хоч би хто був у моїй утробі, він тягнувся до обох батьків. Згадався директорський синок, думку про якого я дуже змінила за час нашого спілкування, і настрій у мене остаточно зіпсувався.

Я повернула містерові Вайсу рогатку і вмостилася на край ліжка. Захотілося все покинути. І вирушити до нього. Але я потрібна була академії. Більш того, мені хотілося перевірити директора, який, за словами багатьох, дуже змінився.

- Ну що, я той, кого ви очікували побачити? - чоловік причепив рогатку до пояса.

- Хтось вкрав інгредієнти для зілля ілюзії в Оскара, - повідомила я, не розвертаючись до співрозмовників. – Ми припускаємо, що хтось із працівників школи не той, за кого себе видає.

- Звідки така інформація? – містер Вайс натягнув на ноги великі туфлі.

- Метт розповів, - знизала я плечима. – До них у кімнату почали часто навідуватись лійки, хоч раніше вони їхню кімнату обходили через клопаша.

- Кого? - Люсі від несподіванки підстрибнула.

- Він все ще з ним порається? - посміхнувся містер Вайс.

- А Ви в курсі, що у хлопчика пухнастик живе? – здивувалась я.

- Я йому його підкинув, - чоловік хитро глянув на мене і поліз щось шукати у комоді. - Розумієш, йому було самотньо. І я подумав, що він не відмовиться мати домашню тваринку.

- Але він казав, що знайшов клопаша на подвір'ї школи, - згадала я слова хлопця. - Думав, що його хижий птах упустив, коли тягнув його в лапах.

- Ну, це був один із моїх планів, - медик випростався з дивним каменем, який повісив собі на шию. - Я спеціально підкинув звірка, щоб у хлопчика викликати почуття жалю. І він мене не підвів. Він підібрав зовсім маленького клопаша і відніс до себе. Потім я кілька разів таємно навідувався до його кімнати, щоб перевірити, як справи у вихованця мого онука.

- А ви просто майстер психології, - посміхнулася я. – Треба, ж, було придумати таке!

- Загалом, як бачиш, доглядати за дітьми вмію, - містер Вайс кивнув на мій живіт. – Думаю, із цим буде схожа історія.