Лія Серебро, Олена Арматіна - Його інвестиція. Міняю інвестора. Частина 2., Лія Серебро, Олена Арматіна

47

Моє серце стислося, коли він прочитав повідомлення.

"Зустрінемося в твоєму офісі, на двадцять п’ятому поверсі. Без свідків і твоєї хвойди!" — такими були слова Лейли. Вона завжди знала, як зачепити. І це повідомлення не виняток.

 

— Що вона пише? — запитала я, намагаючись триматися спокійно, хоч усередині мене все кипіло.

 

Емір лише зціпив зуби, його очі блиснули злістю.

 

— Їдемо туди! — вигукнув він, навіть не зупинившись, щоб відповісти на моє запитання.

 

У машині напруга була майже фізично відчутною. Емір сидів поруч, його руки стискали телефон так, ніби він готовий був його розчавити. Жили на його скронях пульсували, а щелепа зціпилася так, що я навіть почула легкий хрускіт. Очі його палали, і я відчувала, як його злість от-от вибухне.

 

— Ти що, дійсно збираєшся виконувати її умови? — не витримала я, коли машина загальмувала на світлофорі. — Їхати самому, без охорони? Ти не бачиш, що це пастка?

 

Він повернув голову до мене, і в його погляді була така жорсткість, що я мимоволі здригнулася.

 

— Це мої діти, Анастасіє. Я зроблю все, щоб їх повернути, навіть якщо доведеться ризикувати.

 

— А як щодо нас? Як щодо мене? — прошепотіла я, але він вже знову дивився вперед.

 

Коли ми прибули, ніч огорнула місто, і вогні хмарочосів кидали відблиски на мокрий асфальт. Емір не став чекати, поки водій припаркує машину, і вискочив прямо біля входу. Охоронець, який нас супроводжував, спробував щось сказати, але Емір жестом наказав залишитися. Я не послухалася.

Я ледве встигла за ним, коли він стрімко кинувся до дверей, кинувши короткий наказ охоронцям. Ми вирушили до офісу — величезного скляного хмарочоса в центрі міста, на вулиці Шейх Аль-Кабір, 15. Високий, з виблискуючими вікнами, він нагадував блискучий меч, що підносився над усім. Двадцять п’ятий поверх — серце його імперії. І тепер, схоже, це місце мало стати ареною для його протистояння з Лейлою.

 

— Я йду один. Це моя справа.

 

Я вийшла з машини слідом.

 

— Я тебе не залишу, — сказала я твердо, підходячи до нього. — Якщо це пастка, я буду поруч.

 

Він глянув на мене, і я побачила боротьбу у його очах. Його сильна рука раптом обхопила мою, і він стиснув її так, що я відчула тепло його долоні.

 

— Тільки обіцяй — якщо щось піде не так, ти втечеш.

 

Я кивнула, хоча знала, що ніколи цього не зроблю. Ми увійшли у будівлю, а мої ноги підкошувалися від напруги. Ліфт підняв нас на двадцять п’ятий поверх майже безшумно, але в цій тиші було щось моторошне. Ми увійшли в темний офісний коридор, лише кілька ламп тьмяно освітлювали шлях. Я відчувала, як адреналін з кожним кроком розливався по моїх жилах. Серце гупало так, ніби мало вирватися з грудей. Поруч зі мною йшов Емір — мовчазний, але напружений, мов струна. Його постать була як моноліт, але я знала: всередині нього кипить справжній ураган.

У повітрі висів незрозумілий запах — мікс пилу, парфумів Лейли і ще чогось металевого. Я помітила, як Емір зупинився, і це змусило мене зробити те саме.

 

Вона була там — Лейла. Стояла, впевнено закинувши одну руку на стегно, у темній сукні, яка підкреслювала її витончену постать. На її обличчі грав звичний вираз самовдоволення.

 Коли двері відчинилися, перед нами розкрився просторий офіс — з великими панорамними вікнами, дорогими меблями та довгим конференц-столом посередині. І посеред цього всього таки стояла Лейла.

 

— Я знала, що ти прийдеш, — сказала вона, не повертаючи голови. Її силует виглядав ще більш загадковим у світлі нічного міста за вікном.

 

— Де мої діти? — його голос звучав грізно, але стримано, ніби він утримував усю свою лють за тонкою завісою самоконтролю.

 

Лейла повільно обернулася, і на її обличчі з’явилася ледве помітна посмішка.

 

— Ти хочеш поговорити про це? — її голос був солодким, але в ньому відчувалася прихована загроза.

 

Емір зробив крок вперед.

 

— Ми поговоримо, — сказала вона, злегка нахиливши голову. — Але без твоєї хвойди.

 

Я зробила крок уперед.

 

— Якщо ти думаєш, що я залишу його самого, то ти помиляєшся.

 

Емір простягнув руку, торкнувшись мого плеча.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍