Сергій Миколайович Поганий - Ялта. Ціна миру

Звичайно, ви всі можете піти й покинути мене в цьому чудовому місці, але я наполягаю, щоб ми зосталися трохи довше, щоб задовільно завершити нашу дискусію». Ні Рузвельт, ні Сталін не відповіли.

Коли Рузвельт узяв слово після перерви, його слова навряд чи могли потішити прем’єр-міністра. Згідно із записами британського нотаря, «Президент заявив, начебто вони неформально обговорювали документ про Польщу впродовж перерви й дійшли висновку, що розбіжності між ними та росіянами стосувалися здебільшого питання слововжитку. Вони зблизилися як ніколи раніше, й існував реальний шанс, що вони зможуть довести цей документ до форми, на яку вони могли б погодитись і, таким чином, досягнути розв’язання польського питання до проведення виборів». Обмінявшись кількома репліками з Молотовим, Рузвельт сказав, що «він хотів би попросити від імені майже шести мільйонів поляків у Сполучених Штатах якісь запевнення у тому, що вибори справді будуть чесними та вільними». Він хотів, щоб міністри закордонних справ продовжили працювати над формулюваннями рішення щодо Польщі пізніше цього дня.

Черчилль не заперечував проти нової зустрічі міністрів закордонних справ. На цей момент він майже втратив надію на створення справді представницького польського уряду. Натомість, ідучи в руслі американців, він зосередився на польських виборах і був цілком готовий стояти на своєму до останнього. Він був рішуче налаштований відкинути поправки Молотова, наполягаючи на останньому абзаці американської пропозиції, який надавав послам особливу роль у виборах. Напередодні Іден сказав Молотову та Стеттініусу, що не вірить, що люблінський уряд зможе провести чесні вибори в Польщі. Тепер, коли західні союзники погодилися «реорганізувати» наявний уряд у Польщі, домовленість щодо спостерігачів видавалася їхньою єдиною надією на чесне голосування.

Прем’єр-міністр звернувся до Сталіна із проханням дозволити західним послам спостерігати за виборами. Як зазначено у британському протоколі зустрічі, «він хотів би, щоб Маршал Сталін, із його терпінням і добротою, врахував труднощі британської позиції… Британський уряд не знав, що відбувається всередині Польщі, за винятком тих випадків, коли десантував сміливців-парашутистів та евакуйовував учасників підпільного руху. У нього не було інших джерел інформації, а отримання її таким чином уряду не подобалося». Черчилль запевнив Сталіна, що не перешкоджатиме радянському спостереженню за виборами, які проводитимуться в інших частинах Європи. Черчилль «особисто вітатиме спостерігачів трьох держав там, де в них виникатиме потреба», як сповіщає американський протокол. Відповідно до його розуміння, «Тіто не заперечуватиме проти іноземних спостерігачів на майбутніх виборах у Югославії, а англійці вітатимуть спостерігачів від Сполучених Штатів та Радянського Союзу, коли вибори відбудуться в Греції, і те саме стосуватиметься Італії». Його запит виник не на порожньому місці: він «знав, що в Єгипті вигравав той уряд, що проводив вибори».

Сталін шукав слабин в аргументах опонента. На зауваження Черчилля про Єгипет відповів, що, за його інформацією, найвидатніші єгипетські політики проводили свій час, перекуповуючи один одного. Він сказав, що немає підстав порівнювати Єгипет із Польщею, з огляду на високий рівень грамотності в Польщі та низький у Єгипті. Його зауваження віддзеркалювали висвітлення радянською пресою січневих виборів у Єгипті, де підкреслювалося, що на політичній сцені країни переважали особистості, а не принципи, і що партії не мали жодних програм. Черчилль відмовився від свого порівняння, але не дозволив Сталіну відволікти його від головної теми — чесності польських виборів. «Чи зможе Миколайчик повернутися до Польщі та виставити свою партію на виборах?» — прямо спитав він Сталіна. Сталін сказав, що, як член нефашистської партії, Миколайчик матиме право на участь у виборах.

Коли в суперечку втрутився Рузвельт, він надав Черчиллю беззастережну підтримку. «Я хочу, щоб ці вибори в Польщі були першими, які не викликатимуть сумнівів, — заявив президент. — Вони повинні бути, як дружина Цезаря. Я не знав її, але казали, що вона чиста». Сталін, який щосили намагався зменшити очікування альянсу, відрізав: «Хоч про неї так і говорили, насправді вона мала свої гріхи». Його наступ на вибори та електоральну демократію загалом ґрунтувався на переконанні, яке він поділяв із Ґеббельсом, щодо плутократичної природи демократичних урядів. Пленарне засідання, яке почалось у дружній атмосфері спільної фотосесії, зайшло у глухий кут[370].

Усупереч очікуванням Рузвельта, вечірнє засідання міністрів закордонних справ, уже друге того дня, не надто посприяло вирішенню польської проблеми. Іден розпочав зустріч, заявивши, що отримав переконливу телеграму від воєнного кабінету, «де зазначалося, що попередня основа обговорення була незадовільною». Ця спроба міністра закордонних справ Великої Британії останньої миті змінити хід обговорення не вдалася. Як і їхні керівники раніше того ж дня, міністри закордонних справ не домовилися про роль послів у майбутніх виборах. Зустріч, скликана о пів на десяту, закінчилася після півночі без перспективи вирішення.

Іден був явно засмучений результатами дня. «Виявивши, що росіяни не готові навіть розглянути наш проект, — записав він тієї ночі у щоденнику, — я накинувся на них, послався на публічну думку в Британії і наголосив, що краще повернуся додому без домовленості, ніж братиму участь у здійсненні їхніх планів». Американці засмутили його не менше. «Президент Рузвельт зазначив, що розбіжності між нами й росіянами переважно були питанням уживання слів, — писав він у мемуарах. — Він обманював себе. Після набагато жорсткішої суперечки ми нарешті досягли згоди щодо слів, але незабаром дізналися, що відмінність намірів нікуди не поділася».

Кадоґан був більш оптимістичним. «Ми насправді досягли певного прогресу, — написав він дружині наступного ранку. — Ми розпочали нічні сесії, а вчора ввечері мали зустріч міністрів закордонних справ у російському штабі, яка тривала до півночі. Однак це було варте того, бо нам майже вдалося досягти досить пристойної домовленості щодо Польщі, і я сподіваюся, що сьогодні ми здолаємо останні перешкоди. Якщо нам це вдасться, то це буде найважливішою річчю. Бо, зрештою, якщо ми не спроможемося знайти пристойне з вигляду вирішення польського питання, жоден із наших пафосних планів щодо світової організації і всякого такого не матиме сенсу». Як і його американські колеги, Кадоґан «мислив масштабно». Реальним здобутком була повоєнна кооперація: усе, чого він хотів щодо Польщі, — це пристойне з вигляду рішення[371].

Черчиллю, однак, було замало компромісу на папері. Уранці 10 лютого прем’єр-міністр перебував не в кращому настрої. Він залишався в ліжку і приймав відвідувачів (зокрема Кадоґана) та півдня працював над своїми паперами. Він вислав телеграму пані Черчилль: «На мене шалено тиснули ці останні кілька днів». Секретарка Черчилля, Маріан Голмс, записала у своєму щоденнику: «Прем’єр дещо розлючений». Того ранку він змусив її пометушитися зі шторою у вікні спальні: «Трохи нижче. Ні, це занадто. Трохи вище».

Черчилль мав проблему з очима, які подразнювало сонячне світло, але це було не єдиною причиною його невдоволення. Конференція не йшла за його планом, і, на його думку, американці створювали нові проблеми постійними поступками радянцям. Зранку 10 лютого вони погодилися відкликати свою пропозицію щодо спостереження західних послів за польськими виборами. Поки Черчилль працював над своїми паперами, міністри закордонних справ зустрічалися в сусідньому приміщенні вілли Воронцова. Це дало змогу Іденові проінформувати Черчилля, коли Стеттініус запропонував скасувати абзац про західних послів, які мали звітувати про вибори. «Американці нас не попередили, і я не пропоную погоджуватися з їхніми діями», — зазначив Іден. «Звичайно, не погоджуйтеся», — була записка-відповідь Черчилля. Він був готовий боротися з американською