Рія Вайсен - Перехресниця Долі, Рія Вайсен

— Розважаєшся?

— Скоріше намагаюсь не вмерти від нудьги, — подавивши зівок, відмахнувся вампір.

— А де Індгарт?

— Після вимушеного танцю з принцесою переховується в суспільстві чарівної жриці, — він багатозначно кивнув в бік дальньої стіни, уздовж якої все ще стояли слуги Сульхи. Але тепер поруч з ними проходили й зупинялись ельфи.

Біля тонкої фігури Сивії грачем зависнув Індгарт. Він про щось активно розповідав жриці, а та лише стримано кивала й час від часу можна було помітити, як вона стримувала сміх.

— Він старається, — безпомічно знизала плечами.

— Але цього надто мало — багато дурні натворив наш гостровухий Ромео.

Арніка нерозуміюче глянула на Антаїра. Він лише зітхнув й пробурмотівши щось про жінок, які й душу можуть вийняти одним поглядом, але не відповів.

Вона схопила перший-ліпший бокал й розвернулась йти назад. Та не встигла зробити й пари кроків, як двері з грохотом відчинились. У дверях стояв молодий ельф, на вигляд ровесник Індгарта. Він голосно дихав й ледве тримався на ногах.

— Вести. Напали, — видихнув він й завалився набік прямо під ноги принцесі, що танцювала з немолодим дворянином. Зі спини у нього до половини стирчала стріла.

Заренілла дзвінко завищала й застрибала на місці, від чого вуаль її задерлась й відкрила залу неприємну картину. Сіра груба шкіра, перерізана зморшками й острівками рідкої бурої шерсті. Кривий рот з гнилими зубами, викривлений в крикові. Й пусте місце, де мали бути очі – Віал був правий, око було лише одне.

Здавалось, що ніхто й не помітив ні трупа, ні обличчя принцеси. Всі звуки в залі стихнули. Можна було б почути, як хитаються на вітрові верхні гілочки алдаеала. Але мить і зала вибухнула хвилею звуків.

Кривавими тінями в залу влетіла добра сотня Вестів. Про Віала на балконі якось й забулося.