Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

"Я не гідний, - думав на ходу Олег, - жінок на кшталт тебе".

Олег і монахи всі разом слідували за Ци. Тільки в нього в руках був телефон, що працював. Притулившись носом до екрана, Ци за навігатором вів усіх у центр міста, у закритий готель для творців.

Фіолетові роби нечасто залишали свій острів, тому вони привертали багато уваги у звичайних служителів на вулиці. Служителі якраз поверталися назад зі служби до себе по домівках. Хтось на автобусах, хтось пішки, але здебільшого на велосипедах усередині огородженої, вузенької доріжки з краю широкої смуги. Сім'ї, в яких було більше ніж 2.1 дитини, могли навіть пересуватися всередині міста на електромобілях.

Ще більше зацікавлених голів почало повертатися в бік монахів. Траєкторія їхнього шляху стала безваріантною - прямо до входу в головний готель міста "Палац Троянд".

Схожу за духом будівлю Олег бачив і у своєму місті, але йому так і не пощастило зайти всередину. Дивно, коли в центрі твого міста стоїть цікава будівля, а ти її жодного разу навіть і не відвідав.

*Вхід тільки для творців*

Придуркуватий хлопчик не обдурив. Турнікет у готелі загорівся зеленим і пропустив усіх фіолетових монахів без винятку, підтверджуючи їхній піднесений статус.

Палац Троянд - це велика трата простору. Коли входиш всередину через звичайного розміру двері, тебе зустрічає непомірно високий ліфтовий хол. Простір змушує сповільнити крок. Живих троянд усередині "Палацу" і немає толком, тільки ліпний декор і мозаїка, що складається в різнокольорові троянди.

Монахи храму Мари увійшли в приймальну зону готелю відразу за Олегом. Всередині панував бедлам. Служителі готелю не були готові до напливу синіх монахів Святого Хавкіна. Менш п'яні ченці Хавкіна хоч і без застосування своїх рук і не надто наполегливо, але чіплялися до служительок навколо. Ну дуже їм хотілося, щоб служительки приєдналися до їхньої винятково чоловічої компанії.

Звісно, коли найвеселіший із монахів Хавкіна перейшов незриму лінію і почав малювати крейдою на стіні чоловічий статевий орган, терпіти цього ніхто не став, і всі служителі готелю мобілізувалися, щоб перервати лисого хулігана.

Монахів у фіолетовому було мабуть менше. Ніхто з них з очевидних причин не галасував. Роби послушників Мари стилем майже не відрізнялися від роб Святого Хавкіна, тож градус стресу від потенційно нової кризи у служителів на приймальній дошці тільки зріс.

Олег і подумати не міг, що такі ввічливі люди існують. Спочатку служителі всередині приймальної зони викликали прихильність до себе, поки від їхньої надмірної чемності до горла не почала підступати пекуча блювота. Десь на сторінках забутих книжок Олегу зустрічалося слово "лизоблюд" (або це був "блюдоліз"). Реальність виявилася ще мерзеннішою, ніж підсвідома візуалізація цього слова.

Як єдиний, хто міг комунікувати вербально, Олег посприяв розселенню не тільки себе, а й усіх фіолетових монахів водночас. Він одразу подумав, що, отримавши круглий ключ від своєї кімнати, йому вдалося відв'язатися від липких служителів готелю, але вже новий служитель виник буквально з нізвідки. Той миттю ув'язався за Олегом, щоб натискати за нього кнопки в ліфті. Кнопки. У ліфті.

Олег спробував домовитися зі служителем ліфта, щоб якимось чином поділитися з ним своїм соціальним рейтингом, але людина, чия служба полягала в натисканні кнопок, сказала:

- У місці рівня "Палацу Троянд" подібне не практикують.

Кілька номерів на 29-му поверсі вже зайняли сині монахи храму Хавкіна. Вони заперечували головну властивість дверей - закриватися. З різних кімнат, майже в унісон і з застосуванням техніки гортанного співу, п'яні монахи співали пісню про коней. Олег і його дружина зупинилися, щоб послухати спів довше.

Пісня не була сумною чи веселою, вона була... про диких коней. Там вже слухач сам міг вибирати, що йому з цього приводу думати. Може, нічого думати й не потрібно, а просто подумки приєднатися до табуна, що розсікає безкрайній степ.

- А ви так не можете, - лицемірно дорікнув своїм монахам Олег.

Сам він теж так не міг.

- Вечерю вашу принесуть до вас у кімнати, а завтра вранці ми збираємося в лобі і вирушимо їсти сир із грибами, - продовжував говорити фіолетовим монахам Олег, попутно заходячи у свій номер. - Тютюну по можливості мені знайдіть, інакше я точно збожеволію, - додав він і закрив за собою двері.

За прозорими стінами Олега чекала біла ванна.

Усередині номера йому попався планшет, на якому було багато відкритих вікон із доступними там сервісами. Олег тут же ткнув в екран кілька разів і викликав служителя, якому віддав запозичену ним у Оуянга фіолетову робу. Натомість він отримав вечерю, яку могли собі дозволити тільки творці - піалу зі свіжими фруктами і кручену солону випічку.

Олег також віддав у прання шматок тканини, яким він увесь цей час закривав від непотрібних очей Гільді.

Вікна номера виходили на вогні набережної і низенький маяк посеред розкиданих архіпелагів. Світло від маяка відбивалося на воді й від маленьких острівців.

Поки ванна набирала в себе гарячу воду і пару, Олег дивився у вікно і їв зелений виноград із кавового столика. Йому не вдалося знайти у своїй кімнаті спеціальні солі для ванної. Викликаний повторно служитель готелю сказав, що для номера Олега не передбачені аромасолі, а номери зі спа-кімнатами розташовані на останніх поверхах і доступні тільки творцям із рейтингом від 400-сот тисяч і вище.