Фріда МакФадден - Служниця, Фріда МакФадден

не зможу довіряти.

— Отже, побачимося в п’ятницю, так? — питає Сюзанна. — На

шкільній виставі?

— Звісно, — озиваюсь я. — Нагадай-но мені, о котрій початок?

Сюзанна не відповідає, адже її увагу раптово щось привертає.

— О сьомій наче, правда? — уточнюю я.

— Угу… — озивається вона неуважно.

Я стежу за напрямком її погляду, щоб з’ясувати, що це раптом так її

зацікавило… І пускаю очі під лоба. Це Ензо, місцевий садівник, якого

ми найняли двійко місяців тому, щоб наводив лад на подвір’ї. Він

добре працює — дуже сумлінно, ніколи не шукає приводів

відмикувати, а ще на нього дуже приємно дивитися. Це просто

божевілля якесь: коли він працює, усе навколишнє жіноцтво на нього

задивляється, а тоді вони раптово пригадують, що в них теж є для

нього якесь завдання.

— Отакої, — видихає Сюзанна. — Я чула, що садівник у тебе

нівроку, але ж чорт забирай!

Знову заводжу очі.

— Він просто дбає про моріжок — і на цьому квит. Та він навіть

англійської не знає!

— Для мене це не проблема, — озивається Сюзанна. — Дідько, та це

ж навіть перевага!

Вона напосідається на мене, аж допоки не поступаюся. Сюзанна

отримує від мене телефонний номер Ензо. Власне, не те щоб я мала

щось проти. Садівник — наче хлопець нівроку, тому тішуся, що він

матиме змогу заробити. Хай навіть отримав він цю нагоду суто через

свою зовнішність, а не через заслуги на садівничій ниві.

Коли виходжу з автівки й ступаю на подвір’я, Ензо скидає очі. Він

саме підстригає живопліт. Побачивши мене, махає рукою.

— Ciao, Señora[25].

Усміхаюся у відповідь.

— Ciao, Ензо .

Мені подобається Ензо. Хай навіть він не знає англійської, але, схоже, він таки непогана людина. Це одразу видно. Саме він посадив у

нас на подвір’ї всі ці чудові квіти. Сісі спостерігає іноді за тим, як він

працює. Коли вона береться розпитувати його, він терпляче пояснює, як називається кожна з рослин. Вона повторює за ним назви, а Ензо

киває та всміхається. Кілька разів донька питала, чи можна йому

допомогти.

Він зводив на мене очі й питав:

— Ви не проти?

Коли я зголошувалася, Ензо доручав Сісі якесь нескладне завдання, хоча, мабуть, це лишень гальмувало йому роботу.

На передпліччях у нашого садівника є татуювання, здебільшого

приховані під сорочкою. Якось, спостерігаючи за тим, як він працює, я

вгледіла на його біцепсі ім’я «Антонія», обведене сердечком. Цікаво, хто вона, та Антонія. Я майже впевнена, що Ензо неодружений.

В ньому таки щось є. Якби лишень він знав англійську, я впевнена, що могла б звіритися йому. Що він міг би стати єдиною людиною, яка

мені повірить. Яка зможе мені допомогти.

Стою і дивлюся, як він підстригає живопліт. Я не працювала жодного

дня, відколи сюди переїхала, — Енді мені не дозволяє. Я сумую за

роботою. Ензо мене б зрозумів. Я достеменно знаю, що зрозумів би.

Паскудно, що він не знає англійської. Але почасти від того мені навіть

легше йому звіритися. Інколи мені здається, що я, якщо не виголошу

цього вголос, просто збожеволію.

— Мій чоловік — чудовисько, — кажу я голосно. — Він мордує

мене. Він замикає мене на горищі.

Плечі Ензо напинаються. Він опускає свої садові ножиці, супиться.

— Señora… Ніно…

Всередині в мене все наче перетворюється на крижану брилу. Нащо я

це сказала? Я не мала цього робити! Я просто була впевнена, що він

мене не зрозуміє, і відчувала, що мушу сказати про це комусь, хто не

здасть мене Енді. Я зважила, що можу довіритися Ензо, що це

безпечно. Врешті-решт, він-бо не знає англійської. Але, дивлячись у

його темні очі, я бачу, що він усе чудово зрозумів.

— Не зважайте, — кажу я квапливо.

Садівник ступає до мене крок, але я хитаю головою і задкую. Я

припустилася величезної помилки. Тепер, мабуть, доведеться

звільнити Ензо.

Він, схоже, збагнув, що відбувається, бо знову бере садові ножиці та

стає до роботи.

Я кваплюся до будинку й грюкаю дверима. На підвіконні стоїть

дивовижної краси букет. Квіти в ньому всіх кольорів веселки. Енді

приніс його вчора з роботи, зробив мені сюрприз. Хотів

продемонструвати, який чудовий він чоловік, коли я маю «добру

поведінку».

Визираю крадькома з-за букета у вікно на подвір’я. Ензо досі

працює, стискаючи долонями, обіп’ятими в рукавиці, гострі садові

ножиці.