Сергій Миколайович Поганий - Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи, Сергій Миколайович Поганий

етнічними українцями. Конфлікт п’єси, що розвивається між сучасністю і традиціями, індустріалізацією та довкіллям, відбувався в українському суспільстві, яке за визначенням — лінгвістично і культурно — було українським. Проблеми ж русифікації, закладеної в самій індустріальній модернізації, яку запланувала і здійснювала влада у всесоюзній столиці, ця культурна ідилія не враховувала.

Наскрізною ідеєю своєї п’єси Олександр Левада визначив взаємозв’язок між прогресом і довкіллям. П’єса «Здравствуй, Припять!» пропагує ядерну енергію як екогологічно чисте джерело електроенергії й наголошує на її сумісності із завданням охорони довкілля. Будь-які твердження про те, що ядерна енергія може створювати загрозу населенню чи довкіллю, відмітаються. Ті ж, хто висловлює подібну стурбованість, зображуються як негативні персонажі — чи то досі ворожі до СРСР колабораціоністи часів Другої світової війни, чи то недалекі ретроградні селянки. Утім, як не парадоскально, саме дві такі жінки фактично пророкують створення зони відчуження та евакуацію місцевих жителів: «Подейкують, що коли станція запрацює, всіх нас, знаєте, виселять уже через 24 години за 50 верств [33 кілометри], адже атоми тут будуть літати і бититися чолами, немов барани. Не буде людям місця».

Подібні тривожні думки ігноруються позитивними персонажами як панікерські та безпідставні. Академік Мазуренко, один з українських персонажів, зазначає: ядерна енергетика може стати альтернативою знищенню природи традиційними галузями, а Чорнобильська атомна електростанція — це модель майбутнього. Ядерну енергію пропагували як розв’язання проблем, уперше порушених ще в «Соборі» Олеся Гоначара, і пов’язаних із впливом індустріального розвитку на екологію. На значення «застережень» про катастрофу, які звучали в діалогах негативних персонажів п’єси Олександра Левади, люди звернуть увагу тільки після вибуху.

На відміну від свого пасинка-дисидента Юрія, Олександр Левада, рішучий поборник комунізму, пропагував партійні кліше, в які вірив сам. Однак не лише партійні пропагандисти на кшталт Левади підтримували «нуклерізацію» України. У числі перших прихильників будівництва Чорнобильської АЕС були й молоді українські письменники, які мали тісні зв’язки з дисидентськими колами. Провідне місце серед них зайняв багатообіцяючий український поет Іван Драч, якому тоді було за тридцять. Драч належав до плеяди шістдесятників (станцію почали проектувати саме в той період) — нового покоління молодих, талантовитих та амібційних інтелектуалів, які привернули до себе увагу в роки хрущовської ідеологічної «відлиги» і — в рамках масштабної ліберальної програми трансформації СРСР — пропагували цінність української мови та культури.

Після відсторонення 1964 року від влади Микити Хрущова, що знаменувало завершення культурної «відлиги», для Івана Драча та інших поетів і письменників-однодумців настали важкі часи. Утім, уже 1976 року — коли «відлига» залишилася в минулому, репресії проти інтелігенції посилювалися, а деяких знайомих Драча кинули за ґрати, — поет представив збірку віршів, яку нарешті схвалили в партійних кабінетах. Нова поетична збірка Івана Драча прославляла Володимира Леніна і державну повістку «братства народів», що слугувала прикриттям для русификіації неросійських народів Радянського Союзу. Серед низки ключових мотивів збірки Драча виокремлювався мотив науково-технічного прогресу, символом якого стало будівництво ЧАЕС.

Так, у вірші «Поліська легенда» річка Прип’ять, персоніфікована в образі української дівчини, виходить заміж за нареченого Атома. Окрім особистого вичікування, Прип’ять вірить, що шлюб принесе добро її народу.