Адалін Черно - На межі бажання, Адалін Черно

Глава 44

Аня

Руки тремтять, коли я дістаю телефон і набираю номер Влада. Він не бере слухавку і я ледь не жбурляю телефон об стіну, але він починає дзвонити і я швидко відповідаю.

— Я так розумію, ти прийняла позитивне рішення? — він сміється в слухавку, а мене вперше пересмикує.

— Витягни його звідти, зараз же. Зроби, що завгодно, лише б він вийшов, — буквально гарчу в слухавку й вимикаюся.

Телефон дзвонить знову, змушуючи мене застогнати.

— Не поцікавишся умовами нашої угоди?

Я мовчу й важко дихаю в слухавку. Допит уже зовсім скоро, а він збирається обговорити умови? Зараз?

— Можемо поговорити про це потім? Витягни свого сина з в’язниці.

— Він уже їде до тебе, — сміх у слухавку змушує мене стиснути руки в кулаки. — Його випустили пів години тому.

— І що я мушу зробити?

— Підтвердити мої слова. Я сказав йому, що між нами спалахнула пристрасть, ми переспали й ти погодилася бути зі мною. Як ти розумієш, він жадає почути це від тебе особисто.

— Виродок, — кидаю йому.

— Ти сама зацікавлена підтвердити мої слова. Інакше Руслана можуть забрати назад, переглянувши докази, тому…

У двері лунає дзвінок, я здригаюся й чую в слухавку:

— Будь слухняною дівчинкою.

Я скидаю дзвінок і на дерев’яних ногах підходжу до дверей. Там стоїть Руслан. І погляд такий, що я навіть вагаюся чи відчиняти. Притуляюся чолом до дверей і намагаюся вгамувати шалене калатання серця. Після дзвінка чую удар у двері, від якого я підскакую на місці й все ж таки повертаю замок. Двері відчиняються так швидко, що я ледве встигаю відійти від них й сильніше запнути халат, під яким нічого немає.

— Отже, батько не збрехав, — гірко гарчить Руслан, помічаючи мій зляканий погляд.

— Не збрехав, — киваю. — Так буває, — плутано пояснюю. — Просто нам не судилося бути разом, ти занадто молодий і…

— Якого хуя ти несеш?

Він враз підлітає до мене. Його сильна чоловіча долоня стискає мою тонку шию й штовхає до стіни. Я злякано розчиняю очі ширше й дивлюся на нього знизу вверх, серце шалено б’ється, оглушуючи, і кровоточить, ніби в нього увігнали залізний кілок.

— Я слухаю, — з посмішкою на розбитих губах говорить він. — Розкажи, як усе було.

— Рус…

Він не дає мені договорити. Стискає шию сильніше й дивиться колючим і крижаним поглядом, від якого хочеться стиснутися в клубок.

— Розповідай… усе.

— Що саме?

Його зіниці звужуються до мінімальних розмірів, а губ торкається ледь помітна осмішка.

— Як трахалась із моїм батьком розповідай. Сподобалося?

— Послухай, ти не маєш права так зі мною…

Його долоня затискає мій рот, дихання стає важким, а аура навколо нас напружується. Я знаю, що він злий. Відчуваю це шкірою, бачу по його дикому погляду й навіть дивуюся тому, як швидко він повірив. Адже я сумнівалася. Думала, він прийде, як завжди, обійме, потягнеться за поцілунком, а він ось так… повірив відразу батькові.

— Що б зробив твій чоловік, якби дізнався, що ти його зрадила?

Він, здається, не тямить себе. Його очі п’яно блукають моїм тілом, рука хаотично торкається то моїх плечей, то спини. Якби ми були в іншій ситуації, я б подумала, що він намагається тактильно мене запам’ятати, щоб потім відтворювати в пам’яті, але це не так. Зрадників не запам’ятовують. Їх викурюють із життя, як набридливих кровопивць, які постійно дзижчать над вухом.

— Знаєш, я ж думав, що ти жертва, — його слова ріжуть наживо. — А ти просто шльо-ндра, яка прилаштовується туди, де зручніше. Я вперше подивився на ситуацію очима твого чоловіка, і знаєш, що? Я, блять, його розумію!

Він різко прибирає руку з мого рота й б’є нею поруч із моєю головою так сильно, що я скрикую, несила стримати страху. Потім ще один удар і ще, доти, поки на його руці не з’являються краплі крові, а стіна позаду тріскає. Він пробив дешевий гіпсокартон.

— Так тобі сподобалося? — сміється, закидаючи голову. — Краще, ніж зі мною?

Я хочу сказати, що це все жарт. Що його батько змусив мене так сказати, але не можу. Знаю, що Влад відправить його назад без докорів сумління. Проходжусь поглядом по його ушкодженому обличчю, розбитій губі й злегка розпухлому оку з фіолетовим синцем. Він подобається мені навіть таким.

Бажання торкнутися його щоки стає сильнішим від мене, і я навіть тягну долоню до нього. Руслан помічає це й починає дивитися на мене інакше. Його колючий погляд проходиться моїми губами, невидимими нитками торкається щоки й дряпає груди. З лівого боку починає нити так сильно, що хочеться покласти туди долоню й сильно потерти.

Я намагаюся зловити його погляд, але коли це виходить, шкодую, тому що розумію, що він збуджений. Намагаюся відвернутися й удати, що нічого не помітила, але він не дозволяє, перехоплює моє підборіддя і змушує подивитися на нього.

Він несподівано тягне мене вбік, за лічені секунди садить мене на стільницю й зі злістю вклинюється між моїх ніг. Я не розумію, що відбувається, намагаюся закритися. Але він не дозволяє, перехоплює мої руки й стискає їх за спиною однією рукою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍