Галина Сергіївна Лозко - Пробуджена Енея

як система космічного світогляду” [506. 361].

Сучасний стан Відродження українською Рідної Віри є добрим підтвердженням його передбачення етнорелігійного Відродження, яке стало закономірним наслідком живучості нашого етносу. За прогнозами вчених, цей етап матиме тенденцію до етнічного ренесансу: відродження етнічних релігій, екологізації суспільного життя, повернення до національних пріоритетів. Головною засадою цього процесу стане принцип єдності різноманітного.

ІІІ. 3. Релігійні вірування трипільців як автохтонів

на території України

Людський досвід знає багато форм фіксації етнічної пам’яті: релігійні міфи, народні сказання, легенди, літописні хроніки, народні пісні тощо. Наше завдання – зібрати все те, що може бути придатним для сучасної реконструкції етнічної релігії. А це, насамперед, ті споконвічні архетипи, що сформувалися на нашій етнічній території. Оскільки таких безпосередніх словесних джерел трипільської релігії не збереглося, я роблю спробу відтворити систему релігійних вірувань трипільців на матеріалі опосередкованому, тобто на археологічних дослідженнях поселень, оригінальних культових зразках скульптури, культових споруд, поховань, побутових ужиткових речей [352; 533], а також паралелях з відомими міфологічними системами інших індоєвропейських народів. Таким чином, вивчаючи символічну “мову” глиняних пам’яток, ми зможемо прочитати ці послання далеких пращурів.

Початок вивчення Трипільської культури було покладено в 1893 р. археологами Вікентієм Хвойкою та Хведором Вовком, які провадили розкопки на Кирилівських висотах у Києві. З того часу цю дату прийнято вважати за вихідну точку в дослідженні Трипілля. Окремі ж знахідки архаїчної культури з мальованою керамікою були відомі вже в 1750 р. (приватні розкопки у Західній Україні), 1822 р. (випадкове відкриття трипільської печери Вертеба поблизу села Більче-Золоте Борщівського р-ну Тернопільської обл.), 1854 р. (знахідки, що потрапили в колекцію Державного історичного музею в Москві). Одним з археологів-щасливців, яким таланило зробити всесвітньо відомі відкриття, був поляк Адам Кіркор (у 1884 р. йому пощастило знайти так званого “Збруцького кумира” – слов’янського Рода-Світовида, який нині знаходиться в Краківському археологічному музеї в Польщі). У 1876 р. він дослідив печеру Вертеба і поповнив колекцію трипільських старожитностей. У 1891 р. видатний український історик В. Б. Антонович провадив розкопки трипільського поселення на Поділлі, де знайшов антропоморфні статуетки, житла, мальовану кераміку. Трипільські знахідки на південному заході України 1870–1900 років назвали “Наддністрянськими Помпеями” і “Буковинською Троєю”. Уже понад століття Трипільську культуру досліджують шість поколінь науковців [163].

Світогляд трипільців. Трипільська релігія за ведійською схемою починається кінцем Критаюги і закінчується початком Двапараюги (тобто неоліту, мідного та бронзового віків), коли спостерігаємо розвинутий культ Богині-Матері і суспільство, яке ще, очевидно, пам’ятає ієрархію каст.

Чи не Трипільську цивілізацію можемо вважати “золотим віком” України? Звернемось до Магабгарати: “Брагмани, кшатрії, вайш’ї і шудри в час Критаюги були строго розмежовані, люди строго дотримувались своєї карми. Тоді варни, єдині по відношенню до карми, дотримувалися дхарми... Пов’язані однією Відою, єдині в способі обрядодійства і заклинань, не зважаючи на відмінності в окремих дхармах, єдині у Відах, вони слідували єдиній дхармі” (тобто законам Прави) [297. ІІІ. 148]. Однак, ця гармонія уже в Трипільському суспільстві поступово починає порушуватися через застосування зброї, що призводить до занепаду “золотого віку” і вивищення касти кшатріїв. Поява виробів зі знаком Тільця (бого-бика, тура) свідчить про розвиток чоловічих культів, відомих пізніше під іменами Сварога та Перуна.

В археології прийнято відносити Трипільську культуру до часу Неолітичної революції. На зміну мисливському споживацькому суспільству, що стало причиною екологічної катастрофи, прийшла доба відтворювального господарства, коли землеробство і скотарство вимагало чималих затрат часу на досить трудомісткі процеси. Для цього періоду характерна перемога творчого освоєння простору, закріплення його в космогонічних культах, розвиток уявлень про душу (незалежну від тіла) та її вічне перевтілення, кастовий уклад суспільства з жерцями-старійшинами (вождями) на чолі, культ предків (поява курганних поховань), закон Прави (Рити) як гармонії ієрархії у межах общинних груп [506. 357].

Нам, на жаль, не відомо про історичні події (факти) Трипільської доби. Але міфологія, на відміну від історії, є універсальною формою моделювання світу. Саме трипільці започаткували для нащадків не тільки місця поселень, але й природні космогонічні моделі та світоглядні основи. Ці моделі матеріалізовані в розписах керамічних виробів та побудові селищ наших трипільських предків. Серед типових моделей можемо виділити: коловорот, подвійні (дзеркальні) композиції, що визначають дуалізм (єдність протилежностей), триярусні композиції (космогонічні символи триєдності), чотиристоронність.

Коловорот. Світобачення трипільців наскрізь пронизане прагненням до творчості, ладуванням навколишнього простору з допомогою універсальної символіки круговороту Всесвіту (концентричні кола в орнаментиці тарілок, кругове планування поселень). Поняття про безкінечний плин часу передає нам трипільський безконечник (меандр). Уявлення про сакральний центр цього круговороту бачимо в плануванні поселення з обов’язковим майданом посередині, навколо якого обертається все життя його мешканців.

Дуалізм. Упорядковуюча дія міфу здійснюється шляхом позначення явищ реальної дійсності за принципом “позитивний – негативний”, в основі якого лежить пізнання світу через зіставлення “космос – хаос”. На посуді двочленні композиції відображають одвічну боротьбу і єдність протилежних начал (два змії-дракони, закручені головами назустріч один одному); бінарні опозиції (день – ніч, літо – зима, північ – південь), вписані в цілісний виріб, що символізує єдність цих протилежних начал.

Триєдність. Уявлення про вертикальну будову Всесвіту відображене в символіці розпису глечиків, макітер, великих посудин-зерновиків, на яких нижній ярус позначає землю, середній – повітря, верхній – небо. Тут значима кожна деталь, яка передає динаміку одвічного коловороту, що пізніше розвинеться і отримає назву Права, Ява і Нава. З неба (Прави) падає дощ, проростають (в Яві) злаки і плоди, а їхнє насіння, схоронене в землі (Нава), знову проросте навесні новими сходами. Обожнення природного циклу: життя, смерть, воскресіння – основа релігії трипільців.

Чотиричленна символіка відображає уявлення про чотири сторони світу: коло з рівнобічним хрестом або сваргоподібним знаком на тарелях, трипільський ромб (символ родючості поля), зображення місяців у різних фазах (перші зразки календаря). Про існування астрономічних знань і досліджень, які безперечно були професійним надбанням жрецького стану, свідчить відкриття трипільської обсерваторії V тис. до н. ч. (с. Казаровичі на Дніпрі). Символікою чотирьох позначені також “чотиригруді” посудини, які мають всі ознаки ритуально-магічного характеру, очевидно пов’язаного з “годуванням” (жертвопринесенням) землі, викликанням дощу тощо.

Трипільські Боги і Богині. Завдяки трипільській пластиці дізнаємося про пантеон Богів мешканців України кінця VІ – початку ІІІ тис. до. н. ч.

Перше і мабуть головне місце в цьому пантеоні по праву належить Великій Богині-Матері – жіночому началу родючості, в якому відображалося уявлення про відтворюючі функції Землі, жінки, Природи загалом. Жінка-прародителька представлена глиняними образами повнотілих зрілих жінок, що народжують. В глину цих статуеток додавали зерно або борошно з нього. Уявлення про “похорон” зерна в землі (засів) і його “воскресіння” (весняні сходи) відображають ідею вічного перевтілення, відродження душ покійних родичів через тіла новонароджених дітей Роду (що