Тетяна Ковтун - Не повертайся спиною до звіра

купе зашурхотіли обгортками бутербродів, задзенькали чайними ложечками. Услід за харчами попутниці видобули з дорожніх валіз обновки, придбані у Пітері. Старша, Алла Демидівна, приклала до грудей смугасту блузку й запитала в Діни:

— Вам подобається?

— Так, вона пасує до ваших очей. Така сама промениста.

«Доцента» відповідь, здавалося, трохи ошелешила. Вона подумала й дістала з яскравого пакета мавпочку.

— А це я везу онучці. У неї, правда, м’яких іграшок мало не три сотні. Нема куди складати.

Молодша колега кинула на неї дивний погляд, якого пані не помітила і вела далі:

— У бідолашної дівчинки немає мами… Померла молодою… Від раку.

Алла Демидівна низько нахилилася над сумкою, вкладаючи свої покупки, а потім встала і вийшла з купе. Користуючись її відсутністю білявка поквапилася повідомити Діні, що в нещасної жінки щось подібне до психічного розладу на ґрунті непоправної втрати. Всім розповідає про смерть доньки, показує фотографію зі словами: «Я її воскресила силою власної енергетики». Мовляв, зробила це завдяки методиці, базованій на теорії торсійних полів. Аллі Демидівні задля цього довелося пройти відповідний курс навчання у студії екстрасенса.

— Його притягли до карної відповідальності за шахрайство, — наостанок шепнула балакуча білявка, — а вона все одно мало не щомісяця їздить до Москви.

Але в секретності, як виявилося, не було жодної потреби. Коли вбита горем мати повернулася в купе, її очі були сухими й вигляд — цілком спокійний. Білявка заходилася переказувати їй сьогоднішній сон: дочка Алли Демидівни живе у якійсь далекій країні, там її бачили й упізнали багато їхніх спільних знайомих. На ці слова старша колега білявки вдоволено посміхалась і кивала: я мовляв, і не сумнівалася.

Діна не знала, як реагувати на все це. Те, що одна вдавала з себе божевільну, а інша їй в цьому допомагала, зовсім не завадило Аллі Демидівні очолювати кафедру в Інституті педагогіки, білявці — працювати під її керівництвом над спеціальним проектом із психології навчання в групах.

— То як ви вважаєте, — «доцент» чуттям вловила недовіру Хопрової, — потрібен якийсь зовнішній вплив, щоби сталося воскресіння?

— Людина взагалі не вмирає для тих, хто її любить, — якомога лагідніше промовила Діна, — але вона живе тільки в пам’яті рідних, у материнській душі. А щодо воскресіння — гадаю, це виплід вашого мозку.

— Але ж Наталія Бехтерєва, російський нейрофізіолог, яка все життя присвятила вивченню людського мозку, у своїй останній книжці припускала реальність так званих фантомних явищ, — спокійно відповіла Алла Демидівна.

Невдовзі вона цілком природно перемкнулася на політику. Хвалила лідера прокремлівської ліворадикальної партії, яка не пройшла до українського парламенту, і ганила Пасічника. Її думку щодо занепаду економіки Діна цілковито підтримувала. Насамкінець стара зазирнула їй у вічі й виклично, майже ствердно промовила:

— Ви згодні, що Росія всіх переможе?

— Атож, переможе, — іронічно посміхнулася Хопрова. — Вона сама себе переможе.

— Через своє пияцтво, — докинула задоволено білявка, несподівано переходячи на українську.

III

Діна здогадувалася, що останнім часом додому до Невінчаної вчащає Завадський. Дівчина переконувала, що то лише дружба. Та щоразу, коли Хопрова приїздила із Запоріжжя й на кілька днів зупинялася у подруги, знаходилася причина, щоби Ростик не приходив. Мабуть, все-таки Настя приберігала його для себе.

Але Завадський і Хопровій подобався. Вона була в курсі всіх його сімейних справ. Ростикова мати частенько передавала через неї його улюблене абрикосове варення, нову сорочку чи ще якийсь подарунок. І цього вечора Діна дещо привезла — материні пенсійні документи для оформлення додаткових виплат, ще й із неодмінними поясненнями.

Збираючись до Насті вона вперше надягла гарне хутряне пальто, придбане в Петербурзі, на додачу щойно побувала в салоні краси. Потай милувалася своєю зачіскою, поглядаючи у темні вікна вагону метро. Раптом відчула чийсь пильний погляд.

— Вас не впізнати! — вигукнув Євген.

Вони не бачилися близько трьох років. Новий бізнес перетворив колись постійно заклопотану, завантажену валізами провінційну директорку на елегантну, витончену леді.

Чубенко розповів, що працює на телебаченні, де нарешті займається тим, що йому справді до вподоби. Діна, своєю чергою, похвалилася власним інтернет-проектом і повідомила про грант, який отримала від фонду «Відродження» Сороса.

— До речі, сьогодні День святого Валентина, — зауважила жінка, упевнена у своїй звабливості.

Він зупинився біля квіткової ятки і вийняв гаманець.

— Стривай-но, — зупинила його Хопрова. — У мене зараз зустріч із Настею, вона живе тут недалечко. Ходімо разом!

Євген купив два букети, й вони з Діною попрямував трохи призабутою дорогою.

Настя готувалася до вечірки, але такого сюрпризу не очікувала.

— Дивись, кого я до тебе привела, — сміючись, гукнула Діна з порогу.

— Ой, Женю! — зраділа дівчина.

Вона була у яскравій блузці й довгій спідниці, з розпущеним волоссям. У рожевих вушках виблискували півмісяці елегантних сережок.

Ростислав уже був тут — гортав книги у вітальні.

— Де ти зараз? — запитав він, тиснучи руку Чубенку.

— На телебаченні, в редакції економічних програм. Саме готую сюжет про друге пришестя леді Ю.

— Важкувато буде, — Завадський похитав головою. — Ця пані заявляє, нібито зробила висновки зі свого попереднього перебування на посаді прем’єра, але, думаю, їхнє протистояння з Пасічником тільки загострюватиметься.

— Я, власне, не збираюся заглиблюватися в політику. Просто хочу збагнути, з якою програмою прийшла цього разу леді Ю., — стримано мовив журналіст.

Женя подумав, що, відвідуючи будинок уряду мало не щодня, хоч-не-хоч намагатимешся дотримуватися нейтралітету. Так він розумів тепер мамині слова про «зважену позицію».

— Не зарікайся! Ти рано чи пізно таки виявишся втягнутим у політику, — з посмішкою досвідченого інтригана кинув Ростислав.

Він повернув книги на полицю і зручно вмостився у