Тетяна Ковтун - Не повертайся спиною до звіра

— Хіба таке трапляється на воді? — здивувалася Жанна й натомість розповіла про свою травму.

Вони наблизилися до якогось санаторію.

— А навіщо вам сюди?

Молодику здалося, ніби жінка вагається, чи варто заходити всередину.

— Та, може, роботу знайду, — несподівано для самої себе сказала Жанна і попрямувала до офісу.

Але наскоком узяти цей бар’єр не вдалося. Менш ніж на посаду менеджера Жанна не погоджувалась, а охочих до такого тут не бракувало. Вона вийшла з офісу і посміхнулась новому знайомому, який терпляче на неї чекав і, мабуть, розгледів сум у очах.

— Не розумію, навіщо вам шукати роботу в якомусь пансіонаті, — промовив він. — Давайте познайомимося. Мене звати Іваном, а прізвище в мене історичне — Мазепа.

Його бездоганна українська чомусь зворушила Мальону. Від цього скаліченого чоловіка на неї повіяло рідним теплом, якого вона давно не відчувала в Москві, серед нібито близьких людей. Згадався телефонний сарказм Шихова: «Ну як зі здоров’ям? Порядок нарешті чи ні? Ще не береш участі в параолімпійських іграх?!» Ніжністю і тактовністю її чоловік не вирізнявся. Мати відповіла на листа Жанни кількома сухими рядками й навіть не поцікавилася, що ж сталося, — певно, вважала її вже відрізаною гілкою.

Інвалід, який випадково зустрівся Мальоні, не свердлив її очима, не допитувався, хто вона та чим займається, не чіплявся, такий зворушливо безпорадний, мов стриножений кінь. Чуттям, яке дається лише таким, обділеним фізично людям, він вловив, наскільки Жанна потребує захисту. І, як не дивно, саме цей чоловік у першу чергу міг допомогти. Так їй підказувала інтуїція.

Вони наблизилися до старенької двоповерхівки.

— Я тут живу разом із бабунею, — сказав Іван.

Назустріч уже виходила жінка з посивілими косами.

— Де ти був? Чи не заблукав бува?

Гості дали єдиний стілець, що був у кімнаті. Пригостили чаєм. Старенька поквапилася повідомити, що Іван неодружений. Вона раділа Жанні як знайомій дівчині онука.

— Шукаєте роботу? Запитайте в санаторії, де Ваня лікувався. Там працюють не сезонно, а цілий рік, пацієнтів багато. Нібито недавно в них звільнився заступник директора з культмасової роботи.

Мальона негайно скористалася підказкою, і — яке щастя! Її взяли на вакантну посаду. Ось і сталося диво — на московський потяг вона не сіла.

— Чимало сюжетів світової літератури пов’язано саме із залізницею. У потягах відбуваються романтичні зустрічі героїв, нерідко й вирішуються їхні долі.

Цю глибокодумну фразу виголосила пані літ під сімдесят, із важкою статурою та імлистим поглядом. Втім, коли вона промовляла свій крилатий вислів, водночас подумки милуючись ним, погляд на якусь мить просвітлів. Вбрана вона була елегантно й мала модну зачіску що дало Діні підстави про себе назвати її «доцентом» — надто вже нагадувала колишніх викладачок Хопрової. Саме з нею Діні випало їхали в одному купе. Даму супроводжувала запопадлива молода колега, млосна білявка. Час би й познайомитися, подумала Хопрова. Якщо це киянки, то можна було б поцікавитися, навіщо вони навідувалися до Петербурга, які винесли враження… Якщо ж росіянки — навпаки, запитати, з чим їдуть до української столиці. М’яка говірка попутниць підказувала Ліні, що доля звела її з російськомовними співвітчизницями.

— Яке диво цей Петербург! — сказала білявка і глянула на Діну, ніби запрошуючи до розмови.

— Ваша правда, — погодилася Хопрова. — Але якщо архітектура — це застигла музика, то Петербург із його депресивним кліматом мав би звучати, як реквієм.

Супутниці миттєво перезирнулися. «Доцент» зауважила:

— Гадаю, ідеться про ваше суб’єктивне враження. Певно, ви маєте якийсь особистий рахунок до цього міста. Коли я відвідую Петергоф, то чую урочистий хорал. Царствена музика великої імперії.

Діна заперечливо хитнула головою і промовчала. Але співрозмовниця бажала продовження розмови:

— Ми побували на семінарі з вивчення російської мови на теренах колишнього Радянського Союзу.

— Не думала, що досі існують подібні програми, — сказала Хопрова. — Хто ж їх фінансує?

— Нам оплатила відрядження мерія Петербурга, — пояснила білявка. — А організатором заходу був московський Інститут Співдружності Незалежних Держав.

Сутеніло. Ліна глянула у вікно, за яким вирувала хурделиця. Точнісінько так було, коли три роки тому поверталася з Москви подумки повторюючи підтверджений тамтешніми лікарями вирок. Тоді Хопрова поквапилася розпорядитися майном. Нову квартиру в центрі Запоріжжя подарувала сестрі з сім’єю, а діагностичну лабораторію безкоштовно передала університету. У самої залишився лише веб-портал. Якраз у справах свого інтернет-ресурсу їздила в Пітер. Діна завжди почувалася «громадянкою всесвіту». Не переймалася відсутністю власного житла і будь-яких активів, окрім сайту. Були справи важливіші наприклад, те, як із таким здоров’ям щось устигнути. «Скільки Бог дасть — стільки й проживу», — вирішила жінка. Вірила, що будь-яку хворобу можна здолати, якщо вибудувати суто індивідуальну систему з поєднання різних лікувальних факторів. Щоранку ховала постіль в офісний диван, брала таксі та їхала на Хортицю, купатися в ополонці. І ось, нарешті, ці зусилля увінчалися перемогою — страшний діагноз було знято.

Із веб-порталом клопоту не бракувало, але він був її пристрастю. Рубрика «Музей шахрайства» виявилася більш ніж резонансною, її відвідували найчастіше. А скінчилося все знищенням сайту. Хто його атакував — так і не дізналася. Підтвердилася лише підозра, що хакер сидить десь у Росії. Критичних відгуків про товари, які не можна було назвати нічим іншим, ніж сміттям, не сприймали певні групи виробників. А на сайті наводилися незаперечні докази низької якості, надані завдяки лабораторним дослідженням. Торговцям, які випускали фальсифікат, крити було нічим. Дівчина-фахівець із Пітера встановила захист на веб-порталі, налагодила роботу електронної бібліотеки, якою Діна дуже пишалася. Основною приманкою для відвідувачів стали держстандарти й відомчі інструкції щодо якості продукції та послуг. Експортерам Хопрова пропонувала, також за відповідну плату, інформацію про вимоги до якості товарів у країнах Європейського Союзу. Найближчими днями в одному зі столичних управлінь захисту прав споживачів вона збиралася поповнити свою електронну бібліотеку новими документами.

Блідий світанок сповістив про настання ранку, в напівтемному