Емерсон Т. Брукінґ - Війна лайків

її найважливіших ідей передає «Алегорія печери». У ній ідеться про в’язнів у печері, що спостерігають, як по стіні танцюють тіні. Знаючи лише такий світ, в’язні думають, що тіні – реальність, але насправді вони – лише відображення небаченого світла. (Зверніть увагу на цю давню паралель із фундаментальним поняттям Цукерберґа, що Facebook – «дзеркало того, що існує в реальному житті».)

Проте справжній урок починається, коли один в’язень вибирається з печери. Він уперше бачить справжнє світло, нарешті розуміючи природу своєї реальності. Однак в’язні всередині печери відмовляються йому вірити. Отже, вони – в’язні не лише своїх ланцюгів, а й вірувань. Замість відкриватися правді в’язні непохитно дотримуються сфабрикованої реальності.

Прикметно, що давні уроки Платонівської печери стали лейтмотивом одного зі знакових фільмів епохи Інтернету «Матриця». У цьому сучасному ремейку комп’ютери приховують від людства справжню реальність, а Інтернет допомагає їм маніпулювати людьми й пригноблювати їх. Однак «Матриця» вийшла на екрани в 1999 році, ще до того, як соцмережі надали Інтернету форми. Відтак можливо, що нова матриця, яка зв’язує та дурить нас сьогодні, – це не якась породжена машиною симуляція, вживлена в наш мозок. Це просто спосіб нашого бачення світу, пропущений крізь криве дзеркало соцмереж.

Але там може бути й щось іще. Однією з основних тем Платонівської печери є те, що влада формує сприйняття та вибір. Якщо люди не бажають думати про світ довкола, ними легко маніпулювати. І звинувачувати їм потрібно лише себе. Саме вони, а не якийсь «правитель», мають справжню владу вирішувати, у що вірити і що казати іншим. Тому і в «Матриці» кожна людина має вибір. Можна взяти червону пігулку (яка вже стала інтернет-мемом), що пропонує правду. Або можна взяти блакитну, котра дає змогу «повірити в усе, що завгодно».

Соціальні мережі надзвичайно впливові, легкодоступні та гнучкі. У кожній із них триває битва не лише з якихось актуальних питань, а й за саме майбутнє. Однак у кожному з мережевих конфліктів ми всі все ще маємо право вибору. Ми не лише визначаємо, яку роль грати, але й впливаємо на поведінку інших, формуючи наслідки всіх цих баталій. У цьому новому світі всі ми керуємось одним базовим законом:

Ви те, що ви поширюєте.

А через свій вибір ви поширюєте те, ким ви є насправді.

Подяки

Ця книжка – результат п’ятирічної роботи, що почалася з лінивого обговорення соціальних мереж та майбутнього війни задовго до того, як Ісламська Держава підвела свою бридку голову, а російський уряд навіки трансформував американську політику. Відтоді ми пережили шок, подив, відкриття та – як ви можете собі уявити – багато й багато переписувань. Подяк у нас більше, ніж здатні вмістити ці сторінки, але ми спробуємо.

Для початку ми хотіли б подякувати всій команді Houghton Mifflin Harcourt, особливо Барбарі Ятколі, Розмарі Макґіннесс, Майклу Даддінґу, Ларрі Куперу та Мішель Трайант. Найбільша подяка Імону Долану, який приділив виданню цієї книжки дуже багато часу та зусиль. Наш агент Ден Мендел із Sanford J. Greenburger Associates перевершив сам себе, за що ми вдячні повік. Ден не лише представляв нас та книжку, а й був слухачем, радником і героєм-рятівником від старту книжки до фінішу роботи над нею. Усі автори були б щасливі мати когось, схожого на Дена, у своїй команді.

Нашу роботу щедро підтримував Фонд Сміта Річардсона, який надав нам змогу провести ретельне довготермінове дослідження, таке потрібне для аналізу важливих питань політики. Книжку підтримувала фантастична команда молодих дослідників, яку люб’язно запропонував для співпраці Центр вивчення майбутнього війни Університету штату Аризона. Команду вміло очолювали Деніел Ротенберґ та Пітер Берґен. Величезна подяка Біллу Макдональду, Ханні Галлікайнен, Ерін Шульте, Хоакіну Вільєґасу та Джайлії Ян, чиє майстерне дослідження й редагування зробили цей проект можливим. Сподіваємося, що навички «письменницької кухні» допоможуть їм зробити чудову кар’єру.

Ми також хочемо назвати науковців, на ідеях яких будували свою роботу. Передусім це Джон Аркілл та Девід Ронфельдт. Наші згадування у книжці дають лише очевидне уявлення про дедалі більше коло людей, які працюють над цією темою, і ми закликаємо вас продовжити знайомство з ними.

Ми б хотіли подякувати багатьом співрозмовникам, які допомогли розібратися в складних питаннях. Багатьох ви зустріли в цій книжці (хоча й не всіх через брак місця), але кожен щедро жертвував своїм часом, за що ми дуже вдячні. Ми також цінуємо дозвіл Волтера Паркса процитувати фільм «Проникнення» (1992) та натхнення, яке творіння Філа Робінсона й Лоренса Ласкера подарувало поколінню хакерів та інформаційних воїнів. Спасибі Доан Тренґ за співпрацю в розробці «Воїна лайків», що йде в бій з РПГ та смартфоном у руці.

Ми вважали б себе нечемами, якби також не вшанували інтернет-користувачів та сотні яскравих особистостей, з якими взаємодіяли на цьому довгому шляху, навіть – і особливо – хейтерів. Самі того не розуміючи, ви допомогли нам вихопити важливе з-поміж галасу та плутанини.

Нарешті ми б хотіли висловити щиру вдячність одне одному. Будь-яке довготривале партнерство передбачає виклики, але наше плідно протрималося п’ять років. Від спільних сеансів мозкового штурму і спільних хвилювань через сучасні онлайн-розробки до пристрасних суперечок щодо розстановки ком, ми багато пережили разом і стали від того щасливішими.

Особиста подяка: від Пітера. Я хотів би подякувати своїм колегам у New America під майстерним керівництвом Анни-Марії Слоутер. Ця організація – унікальне місце. Це чудова платформа для розгляду найважливіших питань сьогоднення та майбутнього, яка пропонує наукову свободу й інновації. Як показано у книжці, ці якості тепер потрібні, як ніколи. Урешті-решт, я хотів би подякувати моїм рідним. Довгий шлях написання книжки потребує жертв не лише від авторів, але й від тих, кого вони люблять. Це особливо справедливо для таких проектів, як цей, адже він передбачав занурення у складні, а часом й огидні ситуації. Сюзан, ти мій найкращий друг, який завжди знаходить центр хаосу. Оуен та Лайам, коли я сидів за комп’ютером, то займався роботою, яку вам, хлоп’ята, часом було складно зрозуміти. Але, будь ласка, знайте, що насправді ви завжди для мене – найголовніше.

Особиста подяка: від Емерсона. Я хотів би подякувати трьом людям, які зробили це досягнення можливим. Майкл Горовіц, неймовірний і небайдужий викладач, який першим розплющив мені очі на всю цю «політику»; Джанін Девідсон, ідеальна наставниця й подруга, була поруч на кожному кроці моєї подорожі; а порада й довіра Джеймса Ліндсі допомогли мені зробити великий стрибок від молодшого наукового співробітника до справжнього експерта. Дякую Раді з міжнародних відносин, щедра допомога якої