Ю. Несбе - Син

файли на відомих готельних шахраїв, з якими рано чи пізно матиме справу черговий адміністратор. Тож це був він. Чоловік, якого вона поселяла, тільки без окулярів, але – з бровами.

Вона втупилася у залишений на тумбочці коло ліжка мобільний телефон.

«Пильність у поєднанні з тактовністю». «Неухильна турбота про інтереси готелю в першу чергу». «Може далеко піти».

Вона знову міцно заплющила очі.

Мати правду казала. Через цікавість тільки в халепу вскочиш.

З вікна свого кабінету Арілд Франк дивився, як офіцери нічної зміни залишали Статен. І подумки занотовував прізвища усіх, хто запізнився на ранкову зміну. Запізнення дратували його. Дратували люди, нездатні як слід виконувати свою роботу. Як, наприклад, КРИПОС і відділ розслідування вбивств. Поліції дали чітку інформацію для рейду на Центр Іла, а Лофтус все одно вислизнув від них. І це аж ніяк не добре. Нині вони мусять сплачувати високу ціну за некомпетентність поліції. Хуґо Нестора убито тої ночі. У собачій вольєрі. Неймовірно: одна людина, наркоман, може спричинити стільки хаосу! Законослухняного громадянина всередині Франка теж обурювала злочинна неповороткість поліції: час від часу він навіть відчував розчарування, що поліція ніяк не спроможеться упіймати його – корумпованого заступника директора в’язниці. Він помічав підозру в очах Симона Хефаса, але у Хефаса кишка затонка, щоб притиснути його. Боягузові є що втрачати. Симон Хефас відчайдушний, тільки коли гроші на кону стоять… Бісові гроші. А на що Франк сподівається? Купити собі за гроші пам’ятник, репутацію однієї з опор спільноти? Відколи він запав на гроші, вони стали для нього як героїн, і цифри на банківському рахунку, замість стати засобом для досягнення якоїсь мети, поклали кінець усім прагненням, і все інше втратило сенс. І, як будь-який наркоман, він знав це, усвідомлював, але вже не в змозі був щось удіяти.

– До тебе офіцер, що назвався Сьоренсеном, – сказала його секретарка з приймальні.

– Не пускай його…

– Він пройшов повз мене, сказав, що це забере одну хвилину.

– Справді? – насупився Франк.

Це що ж, Сьоренсен хоче взятись до роботи раніше, ніж його лікарняний закінчився? Нетипово для норвезького працівника. Він почув, як у нього за спиною відчинились двері.

– Що, Сьоренсене, – промовив Арілд Франк не обертаючись, – розучився стукати?

– Сідай.

Франк почув, як двері замикають на ключ, і здивовано обернувся на голос. Він завмер, коли побачив пістолет.

– Якщо хоч писнеш, я вмить прострелю тобі лоба.

Опинившись на мушці, людина, як правило, зосереджує всю свою увагу на пістолеті й не одразу переносить її на того, хто цей пістолет тримає. Та коли хлопець, штовхнувши ногою крісло на коліщатках, підкотив його до заступника начальника в’язниці, Франк побачив, хто то був. Син повернувся.

– Ти змінився, – сказав Франк.

Він хотів вимовити це більш владно, але в горлі йому пересохло, і фраза пролунала досить кволо.

Пістолет піднявся трохи вище, і Франк одразу гепнувся в крісло.

– Поклади руки на бильця, – сказав хлопець. – Я натисну клавішу на твоєму селекторі, і ти накажеш Інні піти в булочну по свіжу випічку. Зараз же.

Хлопець натиснув клавішу.

– Так? – почули вони послужливий голос Інни.

– Інно…

Мозок Франка відчайдушно шукав альтернативи.

– Так?

– Піди…

Пошуки Франка обірвалися, коли він побачив, як указівний палець хлопця напружився на спусковому гачку.

– Піди вниз, у булочну, і візьми мені свіжої випічки. Гаразд?

– Гаразд.

– Дякую, Інно.

Хлопець відпустив спусковий гачок, опустив пістолет, витяг скотч з кишені кітеля, обійшов крісло Франка ззаду і почав прикручувати його передпліччя скотчем до билець крісла. Потім за груди примотав його до спинки крісла, а ноги прикріпив скотчем до сидіння, стовпчика з пневматичним механізмом, і коліщаток. Тоді знову взяв пістолет. Дивна річ спала Франкові на думку, а саме: йому слід би відчувати набагато більший страх, ніж він насправді відчував. Хлопець убив Айнете Іверсен, Калле, Сильвестра, Хуґо Нестора. Хіба ж не зрозуміло, що на Франка теж чекає кінець? Можливо, різниця в тому, що тут він був у своєму безпечному кабінеті, у Статені, посеред буденного робочого ранку. А цей хлопець виріс у нього на очах, у його в’язниці, і – за винятком того єдиного випадку з Холденом – ніколи не виявляв схильності чи здатності до насильства.

Хлопець обнишпорив кишені Франка і витяг гаманець і ключі від машини.

– «Порш-каєн», – прочитав хлопець вголос на ключах від машини. – Чи не занадто дорогий автомобіль як на державного службовця?

– Чого тобі треба?

– Відповідей на три простих запитання. Якщо ти скажеш мені правду, я залишу тобі життя. Якщо ж ні – боюсь, я змушений буду вбити тебе.

Він вимовив це майже з жалем у голосі.

– Перше запитання: яка назва і номер рахунку, на який Нестор переводив тобі гроші за твої послуги?

Франк замислився. Ніхто нічого не знав про рахунок, він міг сказати все, що завгодно, вигадати реквізити, бо ніхто не зміг би такі дані заперечити. Франк відкрив був рота, але хлопець перебив його.

– На твоєму місці я добре подумав би, перш ніж говорити.

Франк подивився на дуло пістолета. Що він мав на увазі? Ніхто не міг підтвердити або спростувати існування рахунку. Ніхто, крім Нестора, який переводив на нього гроші. Франк закліпав очима. Може, хлопець витрусив з Нестора інформацію, перш ніж прикінчити його? Може, він його перевіряє?

– Рахунок оформлений на компанію, – сказав Франк. – «Dennis Limited», зареєстровану на Кайманових островах.

– А номер рахунку?

Хлопець витяг щось на зразок пожовклої візитної картки. Чи він записав на ній номер, який продиктував йому Нестор? Але навіть якщо хлопець блефує, що з того? Він не зможе зняти гроші, навіть якщо Франк дасть йому справжній номер рахунку. Франк почав швидко називати цифри.

– Поволі, – скомандував хлопець, дивлячись на візитну картку, – і вимовляй чіткіше.

Франк зробив, як йому наказано.

– Тоді залишаються тільки два запитання, – сказав хлопець, коли Франк закінчив. – Хто вбив мого батька? І хто був «кротом», який працював на Твілінґена?

Арілд Франк моргнув. Його тіло все збагнуло, і з кожної пори його зацебенів рясний піт. Тіло зрозуміло, що прийшов час злякатись по-справжньому. Хлопець знову поклав пістолет, але замість того витягнув ніж. Огидний кривий ніж, смертельне знаряддя Хуґо Нестора.

Франк заверещав…

– Тепер я зрозумів, – сказав Симон, ховаючи телефон у кишеню піджака і скеровуючи машину з тунелю на світло затоки Бйорвіка й Осло-фіорду.

– Зрозумів – що? – спитала Карі.

– Одна з нічних адміністраторів «Плази» щойно зателефонувала в поліцію і повідомила, що розшукуваний підозрюваний у вбивствах чоловік ночував в одному з апартаментів люкс їхнього готелю. Під ім’ям Фіделя Лая. І що після