Томас Харріс - Мовчання ягнят

Старлінг одним махом проскочила повз сходи, до дверей робочої кімнати, двері – найгірше місце, хутко всередину, туди й сюди попід найближчою стіною, поки не роздивилася всю кімнату, в акваріумах плавали знайомі обриси, але вона надто пильнувала, щоб лякатися. Швидко, до іншого кінця приміщення, повз акваріуми та раковини, повз клітку, повз кількох великих молей. Старлінг не зважала на них.

Вона наближалася до коридору поза кімнатою, а там – сліпуче сяйво. За спиною ввімкнувся холодильник, і вона крутнулася, присівши навпочіпки, бойок почав відходити від патрону «магнум», але вона послабила тиск. Далі, в коридор. Її не вчили виглядати крадькома. Голова та зброя заразом, але низько. Коридор порожній. У його кінці – ательє, залите яскравим світлом. Вона пробігла коридором, ризикнувши пройти повз зачинені двері до кінця, до дверей в ательє. Кімната з білого й вибіленого дуба. Пекло, оглянуте в приціл крізь дверний проріз. Треба переконатися, що кожен манекен є манекеном, що кожне віддзеркалення є манекеном. Кожен рух у дзеркалі – то твій рух.

Великий гардероб стояв прочинений та порожній. Двері в дальшому кінці кімнати розчахнуті в темряву, в підвал. Ані мотузки, ані драбини. Жодного світла поза ательє. Вона причинила двері до темної частини підвалу, підперла ручку стільцем, присунула до них швацьку машинку. Якби вона знала напевне, що він лишився в темній половині підвалу, то могла б ризикнути на мить піднятися нагору, щоб відшукати телефон.

Назад у коридор, до тих зачинених дверей, які вона минула. Ставай з того боку, де нема петель. Навстіж, одним поштовхом. Двері вдарились об стіну, за ними – нікого. Стара ванна кімната. Там – мотузка, гаки, підйомна люлька. Дістати Кетрін чи піти до телефону? На дні колодязя Кетрін випадково не встрелити. Але якщо Старлінг загине, то Кетрін також помре. Треба йти до телефону разом із Кетрін.

Старлінг не хотілося надовго лишатись у ванній кімнаті. Він міг підійти до дверей та порішити її. Вона роззирнулася в обидва боки та пірнула в кімнатку по мотузку. Там стояла велика ванна. Та ванна була майже по вінця заповнена затверділим червоно-пурпуровим гіпсом. З гіпсу стирчала рука з зап’ястком, рука потемніла й висохла, нігті були покриті рожевим лаком. На зап’ястку – елегантний годинник. Старлінг бачила все й одразу: мотузку, ванну, руку, годинник.

Секундна стрілка повільно, мов комаха, повзла циферблатом – ось і все, що вона встигла побачити перед тим, як згасло світло.

Серце билося так сильно, що тремтіли груди й руки. Запаморочлива темрява, потреба торкнутися чогось – край ванни. Ванна кімната. Треба вибиратися з ванної кімнати. Якщо він знайде двері, то зможе відкрити в кімнаті вогонь, сховатися не вийде. О Господи Ісусе, вибирайся звідти. Виходь, пригнувшись, іди в коридор. Світло згасло геть усюди? Геть усюди. Певно, він вирубив його на електрощитку, опустив важіль, де ж він може бути? Де може бути електрощиток? Біля сходів. У більшості випадків він розташований біля сходів. Якщо це так, Ґамб прийде з того напрямку. Він між мною і Кетрін.

Кетрін Мартін знов заголосила.

Чекати тут? Чекати цілу вічність? Може, він уже пішов. Він не знає напевне, що підкріплення не буде. А може, й знає. Але вже скоро мене почнуть шукати. Уже ввечері. Схóди в тому напрямку, звідки лунають крики. Вирішуй, негайно.

Вона рушила, тихо, плече ледве торкалося стіни, торкалося занадто легко, щоб утворювати звук, одна рука простягнута вперед, револьвер на рівні талії, ближче до тіла в цьому вузькому коридорі. Тепер далі, в робочу кімнату. Попереду – вільний простір. Порожній простір кімнати. Навпочіпки в кімнату, руки попереду, револьвер в обох руках. Ти точно знаєш, де револьвер – одразу під зоровою лінією. Зупинись, прислухайся. Голова, тулуб, руки обертаються разом, немов башта танка. Зупинись, прислухайся.

У непроглядній темряві – сичання парових труб, струмування води.

У її ніздрях – важкий козлиний запах.

Голосіння Кетрін.

Під стіною стояв містер Ґамб у своїх окулярах. Старлінг ніяк не могла б на нього наштовхнутися, бо між ними був робочий стіл. Він пробігся по ній променем інфрачервоного ліхтарика. Вона занадто худорлява, щоб можна було нею скористатись. Але він запам’ятав її волосся, ще з кухні, і воно чарівне, на це піде якась хвилина. Він одразу ж зніме скальп. І натягне його на себе. Він зможе нахилитися в колодязь і прокричати тій істоті: «Сюрприз!»

Яка ж то була втіха – дивитися, як вона намагається пробратися до виходу. Тепер вона притулилася стегном до раковини, прокрадалася на крик, виставивши поперед себе револьвер. Було б весело пополювати на неї трохи довше – він іще не полював на озброєних. Він би отримав таке задоволення. Але нема на це часу. На жаль.

Поцілити в обличчя буде просто й легко з восьми футів. Зараз.

Він одвів курок на «пітоні», здіймаючи револьвер, клац-клац, і силует розплився, розквітнув, розквітнув зеленим на його очах, револьвер брикнувся в руці, підлога сильно вдарила його в спину, інфрачервоне світло продовжувало горіти, і він побачив стелю. Старлінг лежала на підлозі, засліплена спалахом, у вухах дзвеніло, її оглушили револьверні постріли. Вона лежала в темряві і, поки вони обоє нічого не чули, перекинула револьвер дулом догори, витрусила гільзи, перевірила, чи всі вони випали, дістала швидкозарядну обойму, вставила в барабан, провернула, опустила револьвер, закрила барабан. Вона зробила чотири постріли. Два та два. Він вистрілив один раз. Вона намацала два цілі набої, які випали з барабана. Куди їх скласти? У підсýмок. Вона тихо лежала на підлозі. Може, треба рухатися, перш ніж до нього повернеться слух?

Звук, з яким відводиться курок, неможливо ні з чим переплутати. Вона вистрілила на цей звук, нічого не бачачи через спалахи, що виривалися з дула револьвера. Вона сподівалася, що зараз він почне стріляти абикуди, що його спалахи підкажуть, куди треба цілитися. Слух починав повертатися, хоча у вухах і досі стояв дзвін, але вона вже чула.

Що то за звук? Свист? Наче чайник, але якийсь уривчастий. Що то таке? Схоже на дихання. Це я? Ні. Її дихання було теплим, воно відбивалося від підлоги на її обличчя. Обережно, не набери пилу, не почни чхати. То дихання. «Засмоктуюче» поранення грудної клітки. Він поранений у груди. Її навчили закривати такі рани, треба щось накласти – шматок водонепроникної тканини, пластиковий пакет, який не пропускатиме повітря, та щільно замотати. Надути в легені повітря. Отже, вона поцілила йому в груди. Що робити? Зачекай. Нехай він