Стів Маккартер - За небокрай, Стів Маккартер

- Ходімо за ним. - спробувала Ейр перекрикнути чемпіонів. - Не вистачало ще, щоб на нього напав якийсь амаліон, що там сховався.

Чемпіони, все ще радіючи з такої несподіваної і повної перемоги, почали повертатися у бік фортеці.

- Тиша! - наказав Калібрісто.

Ейр подивилася на нього. Збоку від генерала стояв Гертіро. Руки схрещені на грудях, схвалюючий погляд, направлений на сабазадонку. У генерала в руках меч. Його єдиний чорний меч з чорними піхвами. Величезна зброя вбивства чемпіона. Що він задумав?

Калібрісто підійшов до сабазадонки. Став на одне коліно. Чемпіони затихли. Лише дощ зараз порушував тишу.

- За ці мечі навіть легендарні багато б віддали. - генерал схилив голову. - І ще всі знають, що чемпіон може подарувати свій меч лише іншому чемпіону. Протокол забороняє це робити щодо інших рас, націй і… І мені начхати на це. - Калібрісто глянув в очі Ейр. - Ти заслуговуєш на найвищу похвалу. Твій самовідданий вчинок врятував сьогодні всіх нас і приніс нам перемогу. Ти – сабазадонка. Але так само, ти — одна з нас.

Чемпіони закивали та почулися вигуки згоди.

- Я дарую тобі цей меч на знак визнання твоїх заслуг.

Ейр розгублено подивилася на всі боки. Отримати в подарунок меч від генерала чемпіонів – це останнє, що вона очікувала побачити у житті. Дівчина пробігла поглядом по обличчях чемпіонів. Румадеу посміхався, інші кивали. Зодема, що вже не носила маску, почала скандувати:

- Ейр! Ейр! Ейр!

Її слова швидко підхопили решту залізних драйтлів. Вся група стукала по латах у такт своїм вигукам. Ейр була вражена. Вона точно не очікувала отримати таке визнання від найсуворіших воїнів на світі. Крім сабазадонців, звичайно. Дівчина посміхнулася під вигуки свого імені. Вона простягла руки і прийняла меч. Тяжкий довжелезний меч, яким вона ніколи не зможе битися. Чемпіони загули.

- Цю битву точно виграла не я. - Ейр кивнула вгору, показуючи на алхіміста, що йшов мостом. - Ось кого треба вихваляти.

Чемпіони затихли, спостерігаючи за абсолютним. Драйтл повільно йшов своїм мостом з відчуженим виразом обличчя. Сині піктограми ще де-не-де крутилися в повітрі, як самотні осінні листи. Виглядав він велично.

- І що мені з ним робити? - тихо спитала сабазадонка у Калібрісто, похитуючи важким мечем.

- Може, коли навчишся добре битися, він тобі стане в нагоді. - підморгнув їй чемпіон, за що одразу ж отримав поштовх ногою від Гертіро. - Я ж жартую.

- Жартує він. Якби не вона, то де б ти зараз був, жартівнику? - витріщився на нього Гертіро.

- Там, де і ти! - буркнув Калібрісто, встаючи з коліна. - Ідемо за алхімістом.

- Де ваш генерал?

Ейр аж присіла, виймаючи меч із-за спини, але іншою рукою не випускаючи той, що подарував чемпіон. Залізні драйтли вихоплювали свої мечі та поверталися в бік голосу. Синій стародавній амаліон. Він світився в цю сіру погоду і його добре було видно. Він стояв на краю ями. Там, де тільки-но починали рости кам'яні голки. Чорний мундир, руків’я двох мечів за спиною. Довге волосся зібране в хвіст. Скільки йому років? На вигляд близько тридцяти. А насправді, може, й п'ятсот. Ейр одразу ж кинула погляд на алхіміста, оцінюючи ступінь небезпеки для нього. Висота метрів із десять. Навряд чи амаліон міг так високо стрибнути.

Чемпіони мовчки стояли з мечами напоготові. Дехто дивився на амаліона, дехто на Калібрісто.

- Я генерал. - потужний голос чемпіона заглушив шум дощу.

- Я викликаю тебе на поєдинок.

Амаліон почав спускатися в яму. Незабаром він дійде до перших чемпіонів. Ейр подивилася на алхіміста. Той зупинився і повернувся у бік ворога. Чому ти встав, дурню? Іди далі. Ейр стиснула зуби.

- Не приймай виклик. - сказала сабазадонка. - Вб'ємо його всі разом.

- Він кинув мені виклик. Це справа честі. - Калібрісто похитав головою.

- Чому ти не втік? - голосно спитала Ейр.

- Втекти? - амаліон посміхнувся.

Він уже дійшов чемпіонів і зупинився перед ними. Ті не зрушили з місця, доки Калібрісто не наказав їм пропустити супротивника. Залізні драйтли розступилися, даючи ворогові дорогу.

- Моя армія розбита. Мої воїни мертві. Для мене немає зворотного шляху. Або я загину з честю від руки вашого командира... - амаліон посміхнувся ще ширше. - Або я вб'ю його, потім тебе, - він кивнув на Ейр, - і геть його. А потім, коли ваші драйтли на мене накинуться, я й половину з них уб'ю. І теж помру з честю. Я у виграші і так, і так.

- Ага. І труп і так, і так. - усміхнулася сабазадонка.

- Смерть, не найгірше, що може статися. - зауважив стародавній амаліон.

Він уже дійшов до Калібрісто і зупинився за кілька кроків від нього. Гертіро глянув на генерала і той кивнув головою.

- Розійтися! - наказав Гертіро.

Ейр побачила, як група Кударіті швидко наближалася по стіні. Вона подивилася на алхіміста. Той стояв на місці.

Калібрісто простяг руку і Гертіро віддав йому свого меча. Другий меч генерал витяг з піхов. Теж сталевого кольору. Бо свої два чорних він уже роздав. Калібрісто показав кивком, що слід усім відійти. Ейр, невдоволено похитуючи головою, позадкувала. Честь – це добре на полі бою. Після бійки кулаками не махають. Амаліони програли. Нема чого з ними возитися. Коли армія добиває ворожих солдатів, адже вони не влаштовують поєдинки? Переможці вбивають переможених. Так завжди було. Тим більше синій амаліон дуже небезпечний. Сабазадонка бачила, як з таким бився Максуд. Зізнатись, вона трохи турбувалася за генерала. Залізні драйтли гарні. Дуже гарні. Із цим ніхто не сперечається. Але їхня сила полягає в їхньому ладі. У їхній злагодженості дій, у їхніх побудовах, змінах рядів, миттєвих реакціях на команди, миттєвого натиску на ворога тощо. Але в поєдинках віч-на-віч… Вона намагалася згадати, як виглядав Румадеу в бою. І в пам'яті випливав лише короткий бій з Максудом. Дуже короткий.

Калібрісто відійшов на крок назад. Розставив руки та покрутив мечі одними зап'ястями. Потім склався у бойову стійку, коротко забрязкавши латами. Амаліон повільно вийняв один свій меч, потім інший. Набрав повітря в груди та несподівано атакував. Швидко. Занадто швидко. Ейр тільки рота встигла відкрити, коли та тварюка промчала біля неї. Скрегіт металу. Супротивники зчепилися між собою. Вони орудували двома мечами, розтинаючи повітря. Удари, уколи та ухили. Сабазадонка спочатку погано орієнтувалася у поєдинку. Противники дуже швидко рухалися. Вона тільки розуміла, що вони часто мінялися місцями, кружляючи один навколо одного. Синя пляма, що світиться, і чорна. Лише іскри від мечів. Поступово темп бою почав слабшати. Швидкості спали, і тепер Ейр вже могла оцінити навички ведення бою генерала. Найбільше її дивувала його спритність. Для такого розміру та ваги чемпіон не просто легко рухався, здавалося, що він парив. Калібрісто ухилявся, відстрибував, робив піруети, наскоки на ворога. Поводився, як… якась Химерниця з вагою в п'ятдесят кілограмів. Як, Дезіре, наприклад.