Анастасія Шишкіна - За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна

— Замовкни. Просто замовкни, — прошипіла я, стримуючи сльози та бажання зруйнувати все навколо. Ніхто й ніколи не доводив мене до такого стану.

— Меггі, це не те що ти подумала, це… — дух намагався пояснити.

— Я не хочу нічого чути, — я стримувала свої сили, що вирували всередині. Мені хотілося тільки одного — знищувати.

Де поділася та розсудлива жінка? Не знаю. Чому вона не пішла поговорити, як дорослі? Бо їй було боляче. Більше, ніж будь-коли. Її зрадили. Її втоптали в багнюку.

Не звертаючи уваги на оклики позаду й погляди дівчат, я встала й вирушила до виходу. Потрібно збирати речі. Я знала, що переїзд не принесе нічого доброго. Мабуть, відчувала це з самого початку.

Мої кроки гучно відлунювали десь у глибині серця. Або це билися уламки мого зруйнованого світу? Була слабкою? Довіряла комусь? Відчула себе жінкою? Молодець. Вітаю.

Не знаю як, але крізь туман думок пробився жіночий плач. Подивилася в бік коридору і пройшла повз. Знову піду грати в хорошу? Так. Пішла. Не змогла не повернутися. Якщо в моєму житті настала клята дупа, не означає, що на це заслужили й інші.

Перед тим як зайти в службовий коридор, я озирнулася. Невже ніхто не чує цей сповнений болю крик? Якщо судити з облич людей, дійсно ніхто.

Звук привів мене до найвіддаленішої двері.

— Хто там? У вас усе гаразд? Я лікар, можливо, потрібна моя допомога? — тихо постукала.

У відповідь — тиша. Постукала ще раз. Жодної відповіді. Натиснула на ручку, і двері несподівано піддалися. У коридорі й так було слабке освітлення, але всередині кімнати панувала повна темрява. Світла було недостатньо, щоб нормально побачити хоч якісь деталі.

— Дівчино, з вами все гаразд?

Судячи з Малюнка, вона ховалася он за тією горою коробок. Сильний захист. Без тілесного контакту я не змогла провести первинну діагностику.

Несподівано плач урвався. Це мене насторожило. Заходити не планувала, але, здається, доведеться. Оглянувшись у коридорі, я почала на дотик пробиратися до джерела скупчення Ниток.

Підійшовши до коробок, помітила край червоної спідниці. Така уніформа була у місцевих офіціанток. Згадала й активувала ліхтарик на комунікаторі. Світла від нього було мало, але мені вистачило. Заглянувши за кут, я різко відсахнулася.

Щось велике й сильне схопило мене ззаду, закриваючи рот рукою.

— Мовчи, якщо хочеш залишитися живою, — почувся грубий голос, на моїй руці я відчула браслет для блокування магії.

Я подивилася на побиту, зв’язану працівницю нічного клубу «Айго». Вона була жива, але вже довго без свідомості. Її губи були розбиті, по тілу — численні синці та подряпини, туш розмазана по щоках.

— Ось що буває, коли не розумієш з першого разу! — огидно хмикнув здоровань за моєю спиною. — Лучнику, вимкни цю хрінь, дратує.

Звідкись з-за наших спин вийшов другий здоровань і мовчки дезактивував програвач зі звуком плачу і шурхоту одягу. Потім з огляду на вібрації, він почав креслити портал. Це стало каталізатором — я прокинулася з заціпеніння. Вирватися самій не було можливості, тому я спробувала покликати на допомогу Дурха.

— Не намагайся, я блокував увесь зв'язок. Це мій Дар, — прокоментував викрадач.

Тут мене охопив страх, і я почала панікувати. Шлюбний зв'язок і кулон не відповідали. Часу на продумування дієвого плану не залишилося — портал майже сформований. Думай, Маргарет, думай!

Кров. Точно, кров! Наш із Раяном шлюб був освячений самими богами, а це означає, що якщо мені загрожує реальна небезпека, він має з’явитися біля мене, незалежно від магічних здібностей викрадачів. Але як це зробити, коли я міцно зафіксована?

У цей момент здоровань підняв мене і з легкістю поніс до порталу. Ей-ей-ей, ти куди?!

Вивертаючись змією, я не одразу помітила нового персонажа. Дізналася про його присутність лише в польоті до протилежної стіни. Боляче вдарившись, немов ганчірка сповзла на підлогу. Відчула як по скроні потекла кров.

Буквально тієї ж секунди поруч зі мною матеріалізувався схвильований Раян. Серце стиснулося ще дужче. Не стала відповідати на його запитання. Стривожено оглянувши мене, чоловік активував родовий захист. Кинув погляд собі за спину. Оцінивши ситуацію, піднявся навпочіпки й приєднався до мого несподіваного захисника. Тепер морок приміщення опромінювали не лише фіолетові, а й зелені бойові заклинання чоловіка.

Зі стогоном спробувала піднятися. Найімовірніше, струс і багаторівневий забій хребта. Ось же. 

Поки я воювала зі стінкою, колотнеча набирала обертів.

Від несподіваного писку здригнулася і внутрішньо зціпеніла. Висота звуку все збільшувалася, важким каменем падаючи на нерви. Здавалося, моя голова ось-ось вибухне, але писк урвався так само раптово, як і почався. Запанувала неймовірна тиша. З силою піднявши голову, побачила дві скручені постаті на колінах.

Вони втекли.

Першим прийшов до тями Раян. Помотавши головою, він затиснув вуха і з хвилину стояв нерухомо. Потім повернувся до мене.

— Ти в порядку?

— Ні. Струс мозку, перелом, пошкоджена барабанна перетинка і безліч синців. Зніми з мене цей клятий браслет!

Замок виявився складним і незнайомим, тож Раю довелося трохи повозитися. Але коли я почула довгоочікуване клацання і відчула, як сила знову заструменіла енергоканалами, щастю моєму не було меж. Надавши собі першу допомогу і запустивши прискорену регенерацію, я перейшла на чоловіків.

— Дай, огляну твої вуха.

Серйозних ушкоджень у чоловіка не було, і я швидко залікувала дрібні рани. Хотіла було запропонувати допомогу нашому несподіваному захиснику, але слова застрягли в горлі. Я знала ці очі й віддала б багато чого, аби ніколи їх більше не зустрічати.