Анастасія Шишкіна - За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна

Розділ 32

Зайшовши до нічного клубу, перше, що я відчула, був специфічний аромат дорогого кальяну. Розкішне місце нагадало знайомі традиції англійської класики. Химерні лінії, що перепліталися у складні візерунки та символи, прикрашали цікавий інтер’єр. Смарагдово-зелений оксамит, дороге дерево та м'яке неонове освітлення завершували цей магнетичний образ.

Я не збрехала, кажучи, що маю мало досвіду в відвідувані таких місць. Відверто кажучи, була в нічному клубі лише раз, коли після чергової сварки з батьком у мені закипіла злість, і я вирішила показати характер. Результат? Усі служби були підняті по тривозі, менш ніж за годину малу бунтівницю знайшли та під конвоєм відправили додому.

На вході нам нанесли на зап'ястя витончені штампи, що світяться золотавим сяйвом, і перевірили за допомогою стандартного артефакту на наявність заборонених речей. Лише після цього до нас підійшов усміхнений офіціант, щоб провести на другий поверх.

Я з захопленням розглядала істот, які траплялися нам на шляху. Якщо вірити розповідям дівчат, це місце було справжньою казкою. Тут було все для незабутнього нічного життя: численні барні острівці, на верхніх поверхах — розкішний готель і приватні кімнати, фотозони, кальянні, караоке, кілька танцювальних майданчиків і навіть власна сцена.

— Не віриться, що я потраплю на концерт «Гарячої крові»! На офіційному сайті квитки розкупили за рекордні 4 хвилини! Добре, що у мене є тітка… — промовила дівчина, спускаючись вузькими сходами з подругою під руку й міцно тримаючи прикрашений стразами клатч.

Я трохи відступила, щоб дати їм пройти, але ті лише кинули на мене зверхні погляди. Підняла брови. Не люблю зухвалих дітей.

Несподівано пролунав жіночий зойк.

— Сіль, ти що?! — схвильовано запитала подруга, підтримуючи другу за лікоть.

— Нічого. Каблук підвернула, — з роздратуванням прошипіла та, потираючи щиколотку.

Людяність буває різною. Настрій у мене піднявся на кілька пунктів вище.

— А ось і наш столик! — кинула на оксамитове сидіння модну сумочку й широко усміхнулася Іззі. — Усі пам’ятають мою адресу? Я сьогодні маю намір гарненько напитися!

— Ти тільки свого нареченого про це попередь, — засміялася Іда, — а то буде як минулого разу.

— Та годі вам, — пробурмотіла Іззі, надувши щоки. — Той випадок був непорозумінням. Я ж не винна, що в темряві всі чоловіки на одне лице.

Ми всі розсміялися. Я зацікавлено поглянула на неї.

— Не дивись на мене так. З ким такого не траплялося?

Справді, справа то звична: наречених у темряві плутати.

Залишивши офіціантові замовлення, ми розслабилися, ведучи невимушені розмови про різні дівочі дрібниці. Сміялися, жартували. Ніяковості зовсім не було — навпаки, з цією компанією мені було дивовижно комфортно.

Нам принесли замовлення разом із розкішними червоними трояндами — подарунок від сусіднього столика. Я озирнулася і побачила двох чоловіків заможного вигляду, які, судячи з кількості недоїдених страв перед ними, сиділи тут вже досить довго. Один із них, помітивши мій погляд, весело підморгнув. Я відповіла усмішкою — це стало приємним початком вечора.

Не минуло й десяти хвилин, як перші шанувальники почали запрошувати нас на танцмайданчик. Спочатку ми відмовлялися, але це тривало недовго. Спочатку "пала" Іда, за нею Лола — ми почали втрачати "бійців". Зазвучала одна з моїх улюблених пісень, і я, не втримавшись, теж приєдналася до них на танцполі.

Зустрічаючись поглядами серед натовпу танцюристів, ми з дівчатками обмінювалися посмішками. Настрій був прекрасний. Хотілося веселитися, посміхатися та обіймати весь світ.

— Ахахаха, Меггі, ти сьогодні просто мега популярна! — розсміялася Лола, приземлившись поруч і одним духом допиваючи келих шампанського. Її щоки були червоними, очі палали, а помада злегка розмазалася.

— До тебе мені ще далеко, — посміхнулася я у відповідь, показуючи на велику кількість візиток у руках.

— Бо я вмію по-справжньому веселитися! А ти чому відмовила тому гендиректору? Красивий, сексуальний, заможний! І дивився на тебе серйозно! — дівчина нахилилася до мого вуха, намагаючись перекричати музику.

— Він не в моєму смаку, — відмахнулася я, не бажаючи зізнаватися, що вдома на мене чекає найкращий чоловік у світі. Келих шампанського — не привід для відвертостей.

— Що обговорюєте?! — до нас повернулася Алу з Ідою.

— Меггі знову відшила кавалера! — розсміялася Лола, вказуючи на мене.

— Може, серце нашої геніальної лікарки вже зайняте? — Іда хитро підняла брову й підозріло подивилася на мене.

Несподівано я відчула знайомі вібрації. Здивовано озирнувшись, побачила біля підніжжя протилежних сходів свого чоловіка, який ніжно обіймав за плечі миловидну брюнетку. Потиснувши руку брату Алу і перекинувшись із ним кількома словами, він разом із нею попрямував на другий поверх до VIP-столика. Інтер'єр був продуманий так, що з нашого місця відкривався чудовий вид на їхній столик, проте легкі портьєри приховували мене від їхнього погляду. Я ще не встигла повністю усвідомити побачене, коли помітила, як Раян ніжно провів рукою по її волоссю, а потім м'яко підтримав, допомагаючи їй зайняти найкраще місце для перегляду сцени. Концерт мав розпочатися за кілька хвилин.

Що я відчула в той момент? Порожнечу. Усередині все стиснулося, усмішка зникла з обличчя. Я більше не чула й не відчувала нічого навколо. Мій світ звузився до цих двох.

Схопившись за останню соломинку, перевірила їх на наявність родинних зв'язків. Будь ласка, нехай це буде племінниця, сестра, дочка зрештою! Я не хочу вірити! Ні! Ні!!! Я довіряю! Я не буду вірити!!! Чому?! За що?! За що він так зі мною!

Дурепа. Яка ж я дурепа. Повірила в казку, вперше дозволила собі підпустити чоловіка. Все обман. Усе це був обман. Мені знайомий цей погляд. Так він зазвичай дивився на мене. На мене!!! Душа рвалася на шматки. Не пробачу! Ніколи не пробачу!

— Місис Хьорст, місис Хьорст…! — відчувши мої емоції, поруч матеріалізувався знервований Дирх.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍