Камілла Рей - Подаруй мені життя, Камілла Рей

– Я нічого в ній не знаходжу. Не мій типаж, – невимушено посміхнувся Алекс.

- Куди їдемо? - я вирішила змінити тему і відвернулася до вікна.

- В Аржер – місто неподалік. Але на достатній відстані від Рівервуда.

- Чудово. Розбудиш, коли будемо на місці, - попросила я, заплющивши очі. Спати не хотілося, тому вдала, що сплю. Я не хотіла розмовляти, бо ця Мел вибила мене з колії.

Aston Martin Алекса, пригальмував на узбіччі. Я розплющила очі.

- Це Аржер? - оглянула я безкраї луки, що тяглися по обидва боки дороги та поросли високою травою. – Скільки ми їхали?

- Майже три години. Аржер зовсім поряд, - сказав Алекс і вийшов із машини.

Ліворуч вдалині було не велике озеро. Там хтось був. Алекс спрямував свій погляд туди.

- Що там? - запитала я.

- Компанія людей. Два хлопці та дві дівчини, - Алекс взяв мене за руку, і ми розчинилися в серпанку.

Наступної миті, ми стояли за найближчим кущем, поряд з озером. Кущ був досить густий і незнайомці не могли нас помітити.

- Тобі краще відійти і відвернуться, поки я буду ...

- Я вже бачила, як це робив Келлан! Не соромся мене! – голосно прошепотіла я.

- Ханно, те що я дозволив тобі поїхати зі мною, не означає, що я дозволю тобі дивитися на це! - також голосно зашепотів Алекс у відповідь. – До того ж, у мене свої методи поглинання душі.

- Це як? - не зрозуміла я.

Алекс зім'явся.

– Через поцілунок. Тому я завжди вибираю в якості жертви жіночу стать, - сказав він, не дивлячись на мене.

- Що!? Через поцілунок! - я була в шоці. Він навіть своїх жертв цілує... а мене не може! Я демонстративно здаю назад і відвертаюсь. Хоч би що там не було, я не хочу цього бачити!

Не витримавши, обертаюся. Алекс за допомогою телепатії заманив одну з дівчат до себе і наказав їй мовчати. Та кивнула мов лялька маріонетка. А далі… Я не бачила. Відвернулася, щоб не дивитись. Єдине, що я могла – це міцно зчепивши зуби, терпляче і тихенько чекати.

Коли з трапезою покінчили, Алекс перемістив нас до машини. Додому ми їхали мовчки. Говорити мені ще більше не хотілося, і я знову прикинулася, що сплю.

Біля мого будинку, уривчасто кидаю Алексу: «Бувай», і схопивши сумку тікаю до хати.

Через поцілунок! Що за біс?!!! Зараз настав момент, коли я пошкодувала, що поїхала з ним!