Камілла Рей - Подаруй мені життя, Камілла Рей

- О Боже! – я прикрила ніс рукою, запах став більш відчутним. - Але чому? Тобі ж потрібно це!

- Тебе не зрозумієш Ханно! То ти мене засуджуєш, тепер кричиш, що я мушу!

- Але ж це дуже серйозно! Наскільки швидко відбувається процес розкладання тканин? - Запитала я з глибоким хвилюванням.

- Досить тривалий процес. Зараз лише небагато. Якщо наступного місяця не поглину душу, плям побільшає. Але якщо я зараз знайду жертву, вони зникнуть. Не бійся Ханно, я не перетворюсь на ходячого зомбі за тиждень.

- Ну і запах! Як ти сидів сьогодні під час уроків? Однокласники не сахалися?

– Я не був на уроках.

- Ти маєш це виправити, - я повернула йому шарф.

- Прийдеться їхати в інше місто. Тут поки що, полювати не можна – батько забороняє. Ми не маємо сіяти паніку.

- Чудово. Значить, поїхали? – рішуче дивлюся на нього.

- Ти хочеш зі мною? – Алекс був явно шокований.

- А ти проти?

- Ні… Поїдемо якщо хочеш…

- От і славно. Відповідь "ні" - не приймається, Алексе. Я їду і крапка!

- Добре. Почекай мене біля машини, я поки що за водою схожу в магазин, - сказав він.

Я згідно кивнула.

Нейтон стояв у тіні дерев, спостерігаючи за Алексом та мною. Він чув кожне наше слово, зосереджено занурившись у концентрацію. Усі сторонні звуки для нього зникли, залишилися лише наші голоси. Але тут ... його відволікли.

- Нейтон, душко! Привітики! - до хлопця на всіх парах мчала та сама дівчина з вечірки, що потягла його в центр зали на танець. Чорне волосся розліталося в різні боки, так сильно поспішала до нього його колишня. Дівчина поцілувала його в обидві щоки. І Нейтон швидко відсторонився, скидаючи її руки зі своїх плечей, в які вона по-господарському вчепилася.

- Мел, чого приперлася? Не бачиш, я зайнятий.

– Бачу! Що нічим не зайнятий! - зареготала вона. - Нейтон, давай сходимо в кафе пообідати, а заразом і поговорити.

- Сама сходи. Ми розбіглися, ти забула?

- Годі тобі! Лише один раз і я від тебе відстану, - надула вона яскраво-рожеві губки.

Нейтон дивився на неї так, ніби збирався відірвати дівчині голову, але якимось чином стримався.

А дівчина відразу заспівала:

- Ну давай! Пішли, - примхливо вимагала вона, схопивши його за руку і намагаючись потягти за собою. Нейтон не ворухнувся і легко звільнив свою долоню з чіпких пальчиків дівчини. Вона глянула на нього. – Нейтоне! Ти продинамив мене на вечірці і хочеш послати кудись подалі зараз!? У тебе взагалі є совість?

- А що це?

- Не придурюйся, Стоун! Ми розійшлися, але це не означає, що спілкуватися ми не можемо!

- Ага, особливо якщо врахувати, те... хто кого кинув, - прошипів Нейт. - Тому звалили з горизонту, Мел.

- Ти сволота! Ти кинув мене і мені було боляче. Я страждала після нашого розриву, і тепер ти відштовхуєш мене постійно. Чому ти вирішив зі мною порвати?

- Ти мені не підходиш, - спокійно кинув він. - А тепер провалюй і щоб я більше тебе не бачив. Якщо хоч раз підійдеш до мене – вирушиш годувати хробаків. Ти зрозуміла мене, Мелані?

- Тобі пощастило, що ти такий красень, але не пощастило в тому, що ти народився неприємним хамлом!

- А мене все влаштовує, - він підійшов до неї впритул, і нахилився так близько, що їхні губи, були в міліметрі один від одного, і зло прошепотів: - Не розумію, що в тобі знайшов. Адже ти далеко не красуня, ще й дурна далі не куди. Прощавай ... Мел, - Нейтон різко відсторонився, коли вона збиралася його поцілувати, і пішов геть вулицею.

Дівчина змахнула зі щоки злі сльози, з ненавистю дивлячись йому вслід. Гордо піднявши підборіддя, вона круто розвернулася на підборах і помчала в протилежний бік.

Я помітила дівчину та покликала її. Мел від несподіванки завмерла, дивлячись на мене.

- Привіт, - я підійшла до неї. – Я Ханна. Ми бачилися з тобою на вечірці. Ти ще спитала у мене про Стоунів і сказала, що зустрічалася з Нейтоном.

- Еее...так? Точно, - Мел, клацнула двома пальцями, хоча на її обличчі було помітно, що вона так і не згадала мене.

- У тебе все гаразд? Ти виглядаєш засмучено.

- Порядок. Слухай, еее... - почала Мел.

- Ханна, - нагадала я своє ім'я.

- Точно! Ханна! - дівчина нервово засміялася, - Мені пора. - лагідно кинула вона, і зацокавши високими підборами помчала далі. Я здивовано дивилася їй вслід.

- Ханно, - мене покликав Алекс. - Сідай.

Не сказавши жодного слова, я сіла на переднє пасажирське сидіння і кинула сумку на заднє.

- Чого Мел, хотіла від тебе? - запитав він.

- Так от як звати колишню дівчину твого брата!.. І що Нейтон знайшов у ній? - зневажливо сказала я.