Ліза Фельдман Барретт - Як народжуються емоції

Третій тип відповідальності стосується вмісту вашої поняттєвої системи, окремо від того, як ваш мозок використовує цю систему для передбачення, коли порушує закон. Мозок не обраховує розум у вакуумі. Кожна людина є сумою її понять, які стають передбаченнями, що керують поведінкою. Поняття у вашій голові не є суто питанням особистого вибору. Ваші передбачення походять із культурних впливів, у яких ви формувалися. Коли поліцейський-євроамериканець стріляє в неозброєного афроамериканського цивільного, чесно бачачи пістолет у того в руці через афективний реалізм, ця подія проростає з чогось за межами конкретного моменту. Навіть якщо поліцейський — явний расист, його дії почасти спричинені його поняттями, сформованими життєвим досвідом, до якого належать американські стереотипи щодо раси. Поняття та дії жертви так само сформовані життєвим досвідом, до якого належать американські стереотипи щодо копів. Усі ваші передбачення формуються не лише безпосереднім досвідом, але й опосередковано — телебаченням, кіно, друзями та символами вашої культури. Хоча це захоплює — зануритись у світ міської злочинності в кіно або відпочити від напруженого дня, подивившись годинку-дві якусь поліцейську драму по телевізору, та постійне споглядання конфліктів за участю поліцейських не минає безслідно. Вони налаштовують наші передбачення на небезпеку, яку становлять люди певної національності або соціоекономічного статусу. Ваш розум є функцією не лише вашого мозку, але й інших мізків у вашій культурі.

Ця третя ділянка відповідальності має два аспекти. Іноді вона зводиться до банальності, на кшталт «у всьому винне суспільство» — фрази, висміюваної як сльозливий ліберальний сентимент. Я ж кажу про щось більш багатогранне. Якщо ви скоюєте злочин, вас точно слід звинувачувати, але ваші дії походять із вашої поняттєвої системи, і ці поняття не виникають просто за змахом чарівної палички. Вони куються соціальною реальністю, в якій ви живете, що вростає вам у тіло, вмикаючи та вимикаючи гени й налаштовуючи ваші нейрони. Ви вчитесь у середовища, як і будь-яка інша тварина. Однак усі тварини формують їхнє середовище. Тому, як людина, ви маєте здатність формувати ваше середовище для модифікації поняттєвої системи, і це означає, що ви врешті-решт відповідальні за поняття, які приймаєте й відхиляєте.

Як ми розглядали в розділі 8, передбачливий мозок розширює горизонт самоконтролю за межі моменту дії, а отже, у складний спосіб збільшує вашу відповідальність. Ваша культура може вчити вас, що люди з певним кольором шкіри більш імовірно стають злочинцями, але ви маєте здатність зменшувати шкоду, яку можуть спричинити такі переконання, та відточувати ваші передбачення в іншому напрямку. Ви можете дружньо ставитися до людей з іншими відтінками шкіри й бачити для себе, що вони є законослухняними громадянами. Ви можете зробити вибір не дивитися телепередачі, що підсилюють расистські стереотипи. Або можете сліпо дотримуватися норм вашої культури, прийняти стереотипні поняття, якими вас обдарували, та підвищити шанси свого поганого ставлення до певних людей.

Діланн Руф, який розстріляв афроамериканських членів групи вивчення Біблії, зробив вибір оточити себе символами панування білих. Звичайно, він виріс у расистському суспільстві, але так само й більшість дорослих у Сполучених Штатах, проте більшість із нас не ходить навколо, стріляючи в людей. Тож на рівні нейронів ви й ваше суспільство спільно змушуєте певні передбачення ставати більш імовірними у вашому мозку. Ви все одно несете відповідальність за подолання шкідливої ідеології. Складна правда полягає в тому, що кожен із нас відповідальний за власні передбачення.

Закон має прецедент для такого заснованого на передбаченнях погляду на відповідальність. Наприклад, якщо ви сядете за кермо п’яними й зіб’єте когось своєю автівкою, то будете нести відповідальність за шкоду, яку заподіяли, навіть попри те, що ви не могли ефективно контролювати свої кінцівки в такому стані. Вам слід бути обережнішими, бо кожен дорослий у суспільстві знає, що пияцтво несе ризик прийняття поганих рішень, тому ви заслуговуєте на покарання за погані речі, що можуть статися.

Закон називає це аргументом передбачуваності. Неважливо, чи мали ви намір заподіяти шкоду: ви несете за неї відповідальність. І сьогодні ми маємо достатньо наукових доказів для розширення аргументу передбачуваності від великомасштабної загальноприйнятої думки до мілісекундних передбачень мозку. Ви чудово знаєте, що деякі з ваших понять, такі як расові стереотипи, можуть завести вас у халепу. Якщо ваш мозок передбачає, що якийсь афроамериканський молодик перед вами тримає в руці зброю, і ви сприймаєте пістолет там, де його немає, то маєте деяку міру провини, навіть з урахуванням афективного реалізму, бо саме ви відповідаєте за зміну ваших понять. Якщо ви вчитесь і робите собі щеплення проти таких стереотипів, розширюючи свою поняттєву систему з метою змінити ваші передбачення, то все одно можете помилково побачити пістолет там, де його немає, і трагедія все одно може статись. Але ваша провина буде дещо меншою, бо ви діяли відповідально, аби змінити те, що можливо.

Рано чи пізно правова система має розібратися з величезним впливом культури на людські поняття та передбачення, що визначають їхні переживання й дії. Зрештою, мозок налаштовується на соціальну реальність, в якій опиняється. Ця здатність є однією з найважливіших еволюційних переваг, які ми маємо як вид. Тому ми несемо певну відповідальність за поняття, які допомагаємо налаштувати в майбутніх поколінь маленьких людських мізків. Але це не питання кримінального права. Фактично це питання політики, пов’язане з Першою поправкою до Конституції США, що гарантує людям право на свободу слова. Перша поправка заснована на розумінні, що свобода слова породжує боротьбу ідей, у якій має перемогти істина. Однак її автори не знали, що культура налаштовує мозок. Ідеї захоплюють вас у полон, просто існуючи навколо впродовж достатньо тривалого часу. Як тільки якась ідея жорстко вмонтовується, вам може бути вже непросто її позбутися.

• • •

Наука про емоції — зручний ліхтарик для висвітлення давніх припущень закону щодо людської природи, котрі, як ми тепер знаємо, не підтримуються будовою людського мозку. Люди не мають раціонального боку й емоційного боку, де перший регулює другий. Судді не можуть відкласти вбік афект для прийняття рішень за допомогою чистого розуму. Присяжні не можуть виявляти емоції в обвинувачуваних. Найбільш об’єктивні на вигляд докази все одно заплямовані афективним реалізмом. Злочинну поведінку не можна віднести до якогось центру в мозку. Емоційна шкода не просто є дискомфортом, а може вкоротити віку людині. Якщо коротко, кожне сприйняття та переживання в залі суду — або деінде — пройняте культурою і є дуже особистим переконанням, скоригованим сенсорними сигналами від світу, а не результатом неупередженого процесу.

Наразі ми стоїмо на роздоріжжі, де формувати закон може почати нова наука про розум та мозок. Навчаючи суддів, присяжних, прокурорів, свідків, поліцейських та інших учасників юридичного процесу, ми отримаємо змогу створити правову систему, що врешті буде більш справедливою. Можливо, ми не зможемо відмовитися від суду присяжних найближчим часом, але навіть прості кроки на кшталт навчання присяжних того, що емоції конструюються, здатні покращити ситуацію.

Наразі принаймні правова система продовжує вважати вас емоційним звіром, зодягненим у раціональну думку. Протягом усієї цієї книги ми систематично кидали виклик такому міфові за допомогою доказів та спостережень, але все одно залишилося ще одне припущення, яке