Фредрік Бакман - Ми проти вас

були на іншому виїзному матчі. Павука вже судили за кілька дрібних злочинів, він отримав умовний термін. Він і Відар зупинилися в парку, поки решта хлопців із «Групи» рухалися далі, бо у Павука в голові теж ніколи не було тихо, і він, як і Відар, зробив відкриття, що світ сповільнюється, якщо зужити правильні препарати. З-за рогу виїхали поліцейські верхи на конях, вони побачили обох підозрюваних хуліганів — і Павук запанікував та втік. У нього в кишенях були наркотики, у Відара теж. Відар умів бігати швидше за Павука, але в Павука був умовний вирок, а у Відара — брак контролю над імпульсами. Він не зміг стриматися, щоб не захистити того, кого любив.

І тому, коли Павук побіг в один бік, Відар кинувся в протилежний — на поліцейських. Потім його звинуватили за стількома різними статтями, що Відар їх усіх навіть не пам’ятає. Зберігання наркотиків точно було. Здається, ще були насильницький опір і напад на поліцейського. Ну і він вдарив поліцейського коня просто в щелепу. Відар ніколи не любив коней. Напад на службового коня? Скільки років за це можуть дати?

Так Відар потрапив до того стаціонарного закладу, де познайомився з Балу. То був один із працівників, і прозвали його так за розміри і статуру, як у ведмедя з «Книги джунглів». Коли вони стали друзями, то худющого чорноволосого Відара, зрозуміло, почали називати Мауглі. Можливо, це йому навіть допомогло — життя під іншим ім’ям. Можливо, так він міг удати з себе іншу людину.

Балу був неговірким, але він розумів, що Відар має багато енергії, якій треба знайти позитивне застосування, поки вона не вибухнула від чогось негативного. Дізнавшись, що малий грав у хокей, Балу позичив спорядження для хокейного воротаря — і щоразу, коли через імпульсивний вибух люті з будь-якої причини у Відаровій голові перегоряли запобіжники, він спокійно бурмотів: «Ну що, Мауглі. Йдемо в підвал». У підвалі був склад, досить великий, щоб Балу було зручно стояти біля однієї стіни і щосили жбурляти тенісні м’ячики на Відара, який стояв біля протилежної стіни. Минув якийсь місяць, Балу настелив у підвалі нову підлогу, достатньо слизьку, щоб здавалося, ніби ти стоїш на льоду, і тоді можна було подавати справжні шайби.

Вони грали, використовуючи кожну нагоду, часом Балу навіть порушував правила і грав з Відаром уночі. Він сподівався, що це допоможе хлопцю навчитися не порушувати решту правил. Визначення «нагляду» і «покарання» існують у постійній зміні, але Балу робив усе, щоб надати їм чіткої форми. Він нечасто вдавався до довгих пояснень, але саме він найбільше протестував, коли Відара мали випускати. «Він іще не готовий!» — наполягав Балу. Ніхто його не слухав. Відар десь мав впливового друга, хтось подбав про те, щоб матеріалізувалися всі потрібні документи. Тому, коли Відар від’їздив зі стаціонарного закладу, Балу лише сумно прошепотів до нього: «Мауглі, залишайся на льоду. Зосередься на хокеї!».

* * *

Майя разом із Лео сидять за комп’ютером; потім вона пригадуватиме, що вони грали кілька днів. Сестра стримує в собі слова, але врешті не може не сказати:

— Більше не бийся заради мене. Я знаю, що ти мене любиш, але не бийся заради мене. Якщо хочеш, бийся за щось інше. Але не за мене.

— Окей, — обіцяє їй молодший брат.

Після того вони здебільшого мовчать. Тільки часом у Лео щось не вдається, і він злиться, аж б’є себе по стегну і кричить: «ІДІОТ!», — і тоді Майя заходиться голосним реготом, від якого навіть болить у горлі. На якусь мить життя стає таким, як було колись. Простим.

Але от Майї вдається зробити у грі щось таке, що навіть Лео під враженням, він повертається до сестри — мовляв, «дай п’ять». Майя не встигає зреагувати, і рука Лео опускається їй на плече.

Майя так відсахується, аж перекидає стілець. Так ніби брат обпік її дотиком. Їй важко дихати, очі широко розплющені, вона кляне себе і знову намагається вдати, ніби нічого не сталося, але Лео вже все зрозумів. Молодші брати бувають кмітливими. Після зґвалтування до Майї не може торкнутися жодна людина. Неважливо, що Лео — її брат, страх є алогічним почуттям, тіло реагує незалежно від мозку.

Лео вимикає комп’ютер.

— Бери свою куртку, — рішуче каже він.

— Нащо? — засоромлено запитує Майя.

— Я дещо тобі покажу.

* * *

Коли Відар виходить зі стаціонару, в автомобілі на нього вже чекають Теему, Столяр і Павук. Теему мусить дати стусана Павукові, щоб перестав обіймати Відара. У квартиру, отриману від муніципального житлового фонду, Відар не заходить ні разу.

— Я повинен жити вдома. Я мушу допомагати тобі рахувати, — каже він своєму братові.

Теему цілує малого в голову.

Про що найперше запитує Відар? Про «Бйорнстад-Хокей»! Яка тепер команда? Які в нас гравці цього року? Ми віддубасимо «Гед»? Відар завжди був палким прихильником; трибуна зі стоячими місцями — єдине місце, куди він тепер найбільше поривається, після маминої кухні. Теему лише поплескує по плечу свого меншого брата, він іще не розповів Відару, що в цьому році йому не доведеться стояти на трибуні, тому що в нього є шанс грати в команді! Теему мовчить, бо не хоче, аби менший брат почав нервуватися, і впродовж кількох хвилин щастя старшого брата чисте й безхмарне.

Тоді Відар запитує про Беньї Овіча. Востаннє, коли хлопці розмовляли з Відаром, вони розповіли, що нова тренерка поставила Овіча капітаном, хлопців аж розпирала радість, бо вони вважали, що Беньї — один із них. Бйорнстадський хлопчисько, який міцно стояв на ногах і на один ляпас відповідав трьома. Але зараз, коли Відар згадує його ім’я, Павук зі Столяром замовкають. Їхні погляди хмурнішають, а слова стають жорсткими:

— Ми дещо дізналися про нього…

Відар слухає. Хлопці не можуть навіть вимовити ім’я Беньї, вони говорять про нього, ніби він помер. Можливо, в певному сенсі так і є — того, кого вони знали, вже нема. Він більше не один із них.

Мабуть, Відар не такий, як інші з «Групи», він не переймається, хто з ким спить, і ніколи не переймався. Але чоловіки в чорних куртках говорять не про сексуальну орієнтацію — Відар це розуміє, — а про довіру і відданість. Беньї вдавав із себе того, ким не був. Він фальшивий, йому не можна довіряти, і Павук зі Столяром думають, що він зганьбив «Групу».

— Ми захищали його нашими спинами, а він весь цей час хотів трахнути нас у сраку! —