Жюль Верн - Незвичайні пригоди експедиції Барсака, Жюль Верн

знову лікує їх, і все пішло на добре. Вони можуть собі дозволити хворіти і робити, що їм заманеться — виходити чи не виходити з дому, лежати чи не лежати в ліжку; адже тепер вони певні, що це піде їм на користь, бо робиться за приписом лікаря.

Барсак по-старому виступає в парламенті. Треба сказати, що, хоч питання про надання неграм виборчого права на довгий час пущено в непам’ять, шановному депутатові Півдня аж ніяк не пошкодив цей провал його проекту. Якраз навпаки: пережиті небезпеки й випробування дали йому право на компенсацію. А тому його становище зараз міцне, як ніколи, і вже ходять чутки про його кандидатуру на пост міністра колоній.

Малік і Тонгане одружилися, розпрощалися з Африкою і поїхали за своєю хазяйкою.

Сен-Берен… Але в Сен-Берена немає життєпису. Він ловить рибу, полює, називає “мадам” своїх вусатих співрозмовників і “пане” осіб жіночої статі. Такі його основні заняття. Але, крім усього іншого, життя Сен-Берена — це життя Джейн Бакстон, а життя її тісно зв’язане з усім, що стосується її брата Льюїса і капітана Марсенея, отже про долю всіх чотирьох можна розповісти одночасно.

Як і слід було чекати, капітан Марсеней, повернувшися в Тімбукту, знов попросив у полковника Аллегра відпуск, який одержав цього разу без ніяких перешкод, після чого виїхав разом з Джейн Бакстон, Льюїсом і Сен-Береном в Англію.

Поки вони лишалися на руїнах Блекленда, він мав досить часу, щоб розповісти своїй нареченій, яким чудом телеграма Марселя Камаре дійшла по ефіру на його адресу, як він звертався до полковника Аллегра і які пережив муки після категоричної відмови останнього. На щастя, другого ж дня прибула відповідь від полковника Сент-Обана, який визнав підробленим наказ, переданий через так званого лейтенанта Лакура, і наказував негайно іти на допомогу депутатові Барсаку, про долю якого були всі підстави непокоїтись. Експедиція була негайно організована. Спустившися по Нігеру до Гао, капітан Марсеней заглибився в пустиню, з величезними труднощами везучи з собою похідну гармату, і прискореним маршем досяг Блекленда.

Зразу по прибутті до Англії Джейн Бакстон зі своїми супутниками поспішила в замок Гленор, сповіщаючи телеграмою про своє прибуття. Минув майже рік відтоді, як вона виїхала звідти. Вона поверталася, здійснивши свій намір — врятувавши честь сім’ї. В якому стані знайде вона батька? Чи вистачило у вісімдесятчотирьохлітнього старого сил витримати відсутність дочки, пережити ганьбу, принесену пограбуванням агентства Центрального банку його другому синові? Щоправда, газети всіляко намагалися тепер виправити заподіяне раніше зло. Амедей Флоранс при першій же можливості подбав, щоб весь світ дізнався про невинність Джорджа і Льюїса Бакстонів. Але чи бачив лорд Гленор ці газети, чи не з’явилися утішні відомості з запізненням? Джейн Бакстон знала уже, в якому стані перебував її батько після драми в агентстві Центрального банку, і, вболіваючи за нього, з тим більшим нетерпінням прагнула його швидше побачити.

Нарешті вона прибула і мала змогу схилити коліна біля ліжка найдорожчої людини, приреченої на нерухомість, в очах якої, проте, світився ясний, незатьмарений розум.

Навколо Джейн Бакстон стояли Льюїс, Сен-Берен і капітан Марсеней. Пояснивши, хто такий цей останній, вона розповіла батькові про свою подорож, назвала свідків, показала протокол, складений біля могили під Кубо, відкрила й те, що доти замовчували газети — ненависть злочинного Вільяма Фернея до сім’ї Бакстонів і ті жахливі вчинки, до яких ця ненависть його довела.

Все було ясно. У лорда Гленора не могло більше лишатись сумнівів. Один з його синів загинув, але честь обох врятована.

Старий батько слухав уважно, не відриваючи погляду ьід дочки. Коли вона скінчила, його обличчя порожевіло, губи поворушилися, і весь він злегка затремтів. Воля людини боролася з тягарем ланцюгів, які сковували шіснажене тіло. І ті, хто стежив за цією боротьбою, пережили раптом невимовне зворушення. Воля виявилася сильнішою, вона перемогла. Вперше за стільки місяців лорд Гленор поворушився. Він заговорив!

Його проясніле обличчя повернулося до Джейн, тремтяча рука простяглася до рук мужньої і самовідданої дівчини, уста прошепотіли: “Спасибі!”

Потім, немов утративши відтепер волю до життя, він глибоко зітхнув, стулив повіки і перестав дихати. Усі кинулись-до нього, але лорд Бакстон Гленор уже не жив. Він умер тихо, немов заснув.

На цьому наша розповідь закінчується.

Читач уже знає про долю всіх дійових осіб її.

Що ж до мене…

Ну от, маєте! Оце я проговорився передчасно. Треба було сказати: що ж до Амедея Флоранса, то він по-старому працює в “Експансіон франсез”, де опублікував опиб своїх пригод, який його редактор визнав вартим гонорару в тридцять сантимів за рядок. Щоб підробити трохи грошенят, репортер, людина небагата, вирішив удруге скористатися тим же сюжетом, тільки на цей раз написати роман.

“Роман?..” — спитаєте ви. “Який роман?..”

Та оцей же самісінький, в якому ви наближаєтесь до кінця, друзі мої читачі.

Бувши глибоким психологом, Амедей Флоранс справедливо розсудив, що, якби він просто списав самі голі факти, читачі пороздирали б роти, позіхаючи над його книжкою, а тим часом ті ж факти, подані з фантазією, розважать читача. Так уже воно ведеться: Історія з великої букви нагонить на нас нудьгу, нам потрібні історійки. Що поробиш, французи — люди веселі!

І Амедей Флоранс, спритно маскуючись, використав ці події, що, на його лихо, справді мали місце, і написав роман, в твердій надії, що роман цей розійдеться в цілій низці перевидань. Слід віддати йому належне — він перший робить це тут прилюдно — що в його творі вжито безліч способів якнайкраще приховати справжнього автора. Виклад ведеться то у вигляді газетної статті, то у вигляді щоденника; пародіюючи свій власний, трішечки зухвалий стиль, він доходить до того, що змальовує себе відважним і дотепним хлопцем, дозволяє собі то пускатися в їдку критику, то вдаватися до грубих лестощів, до всіляких хитромудрих викрутасіз, трюків та інших літературних прийомів.