Юля Пилипенко - Руденька

що ти протягом 1 хвилини можеш 20 разів змінити рішення навіть у таких важливих питаннях, як «що ж мені замовити попоїсти?», потім ще раз передумати і сказати, що ти взагалі не хочеш їсти, потім, зрештою, замовити те, що ти хотів найменше… потім звинуватити в цьому мене… і так до нескінченності… попри те, що ти огидно водиш машину і можеш заблукати навіть з навігацією… і попри те, що ти ламаєш парасольки ще до того, як кінчається дощ… і попри те, що ти мене експлуатував під час сніданку і мені довелося носити тобі тістечка… попри все це, з тобою дуже класно… і весело… і приємно… Гаразд… тепер кажу правду: це була найкраща вечеря і найприємніший сніданок у моєму житті… і мені подобається, як ти водиш машину (хоча ти огидно водиш машину:))), і це дуже потішно, що ти весь час змінюєш рішення, навіть коли просто замовляєш їжу в ресторані (чесно кажучи, іноді я доводжу до істерики офіціантів, бо протягом п’яти хвилин вони можуть міняти на кухні моє замовлення по 3–4 рази:)… і для того, щоб гуляти з тобою під дощем, мені не потрібна парасолька… і… для мене було величезним задоволенням… просто взяти і принести тобі два тістечка під час сніданку… і знаєш… мені шкода, що я не можу повернути назад цю неділю хоча б на кілька хвилин, хоч якими б сильними були мої думки і бажання… і ще… я за тобою скучаю (хоч як ти старався, але не встиг набриднути мені за один вечір, навіть попри те, що контролював кількість капучино, які я замовляла:)) Коротше кажучи… Генко, ще раз тобі дякую… дуже дякую… дуже втомилася і хочу спати і з айФона страшенно незручно писати довгі листи… а ноутбук я забула на роботі: (…писати тобі я можу постійно, тому що почуття мої до тебе дуже сильні… дивно… чомусь на думку спала дурна фраза: «Почуття, як Louis Vuitton… – або справжні, або не треба». У мене справжні:) Цілую.

P. S. За українським часом я не дотримала слова, бо вже дві хвилини на першу ночі… настав наступний день… а за німецьким – дотримала:))) Пам’ятаєш, ти запитав, чому я бігла до тебе в аеропорту після операції? Тому що коли ми летіли з мамою додому, в літаку я думала про багато речей… чесно кажучи, в основному про Юрка… я думала, що десять років тому він так летів з мамою з Голландії і… напевно, розумів, що його вже ніхто і ніщо не врятує… і мені страшенно хотілося плакати… знаєш… я багато думала про нього перед своєю операцією… і я точно знаю… що ми з ним думали про одне й те саме: про те, як не хочеться розлучатися з життям у 17 років і… як шкода батьків. І… тоді… в аеропорту… мені так хотілося тебе якнайшвидше обійняти, мені так хотілося плакати… мені так хотілося сказати тобі «дякую» за те, що Ти мене врятував… мене і… моїх батьків. І тоді в літаку… я зрозуміла, що ти – найдорожча для мене людина у цьому світі, і я тебе шалено люблю. І ця любов божевільна. У вісім років ти мені приносив тортики – це була одна любов, у 18 ти врятував мені життя – це була вже інша любов, у 23 – я божеволію…:)

Відправлено з iPhone

Відповідь:

Від кого: ВІН ‹ВІН@mail.ru›

до адресної книгидо чорного списку•у фільтри

Кому: Я ‹Я@mail.ru›

Дата: Сер 21 Січ 2009 22:04:00

Тема: ‹Без теми›

я дуже непогано воджу машину… просто погано бачу…

А ось що Він мені прислав на e-mail після того, як ми в черговий раз зібралися летіти до Франції, але Він про це забув… і згадав через десять днів…

Від кого: ВІН ‹ВІН@mail.ru›

до адресної книгидо чорного списку•у фільтри

Кому: Я ‹Я@mail.ru›

Дата: Вт 08 Вер 2009 02:07:59

Тема: ‹Без теми›

НЕ ЗЛИСЯ…

Це лист, який я Йому відправила, коли ми одночасно захворіли в різних країнах… лист із прикріпленими фото, на яких зображено колекцію моїх магнітів:

Від кого: Я ‹Я@mail.ru›

Кому: ВІН@mail.ru

Дата: Нд 22 Лист 2009 15:43:36

Тема: божеволію…

Усміхнись:)

P. S. Є ще з іншого боку холодильника:) Але фотографувати власний холодильник – це вже признатися собі в тому, що «дах поїхав далеко», а сфотографувати його з двох боків – це признатися собі в тому, що «він уже ніколи не повернеться»:) Я навіть не хочу думати про те, про що свідчить той факт, якщо ти ще й відправляєш це фото мейлом… Може, піти подихати свіжим повітрям… не можу довго сидіти вдома, навіть коли хворію… Скоро почну себе фотографувати… або коробочку від Ван