Андрій Юрійович Курков - Львiвська гастроль Джимі Хендрікса

class="p1">– Давай я до тебе підійду, все розповім, – запропонував Тарас.

Із мобільника донеслось її важке зітхання.

– Гаразд, я вдома. Підходь!

Прогулянка під дощем трохи заспокоїла Тараса й привела до ладу його метушливі думки. Двадцяти хвилин якраз вистачило, щоб визначитись зі своїми вибаченнями, які він у будь-якому разі мусив скласти давній подрузі, і щоб вирішити, як плавно перевести потім розмову в інше русло, яке відверне Оксану від «улаштованого» ним, Тарасом, їхнього побачення з Єжи. Від гармонії думок, що настала в голові, Тарас не зміг стримати усмішки. Так, з усмішкою, він і зайшов до двору будинку номер вісім на площі Ринок.

– Ти чого такий задоволений? – здивувалась Оксана, впустивши Тараса до квартири.

Тарас поспішно прибрав усмішку з обличчя. Знову став серйозним і трохи нещасним. Роззувся, пройшов до кімнати. Сів на канапу, і зараз же йому на плече впав плюшевий сірий шурик – одне звірятко з плюшевого мінізоопарку, що розташувався на спинці канапи.

– Якби я так давно тебе не знала, я більше ніколи б тобі не дзвонила! – заявила Оксана, всівшись на пуф по інший бік столу-візка, за яким вони й удвох, і в більшій компанії вже не один десяток разів вечеряли, обідали і просто пили та закушували. Цього разу, щоправда, столик був незвично голим. Тільки скатертинка й ніяких тарілок, виделок, чарок.

– Оксаночко! – Тарас набрався сміливості. – Вибач! Я не винен! Я не хотів вас удвох залишати! Просто подзвонила моя наречена і сказала, що її тато хоче зі мною терміново переговорити…

У господині зі здивування розкрився рот.

– Ти одружуєшся?

Тарас приречено кивнув.

– І навіть зі мною не порадився?

– Я саме хотів. Зараз…

– А не пізнувато? – Кругленьке личко Оксани набуло звичного дбайливого й задумливого виразу.

Тарас знизав плечима.

– Але ти хоч із любові одружуєшся? Не з дурості? Не через вагітність?

Тарас заперечливо хитнув головою.

– У нас із нею ще ніякої близькості не було. Ми тільки один раз цілувалися, та й то не по-французьки.

Погляд Оксани наповнився жахом нерозуміння. Вона хотіла була щось сказати, розкрила вже рота, але промовчала. Тільки похитала головою.

– Ні, ти не думай! – мовив Тарас. – Я її люблю. Це точно! Вона абсолютно дивна… Але…

– А як її звуть?

– Дарка. Вона обмінниця в нічній обмінці на Франка, знаєш, де трамвайна зупинка, на самому початку.

– Це важливо? – запитала спантеличено Оксана.

– Що?

– Що вона обмінниця?

– Ні, – відповів Тарас. – Хоча, може, й так. Інакше я б з нею не познайомився… У неї була сильна алергія на грошові знаки. На все, що якось стосується грошей… Я її випадково вилікував… І…

Тарас раптом замовк. Здалося йому, що навіть такому давньому другу, як Оксана, не варто розповідати все! Вона все-таки жінка. А коли жінкам розповідають про інших жінок, у них з'являються абсолютно несподівані думки й висновки.

– Ти її вилікував? – здивувалась Оксана.

– Авжеж, тільки це складна історія… Я тобі потім розповім… Словом, я хотів покликати тебе свідчицею на наше весілля.

– Мене? – зраділа раптом Оксана. – Звичайно! Тільки ти мене з нею заздалегідь познайом! Як її звуть?

– Дарка, я ж казав! – Тарас подивився на хазяйку квартири трохи дивним поглядом.

– Ти вибач, я досі нервова, з учорашнього вечора…

– Оксано, – Тарас заговорив тихіше, – а що у вас там сталося?

Оксана підібгала губки, обличчя її набуло стомленого виразу. Вона потерла правою долонею лоб.

– Твій дурень заявив, що я «солодка».

– Він не мій дурень! – чинив опір такому визначенню Тарас.

– Ну, твій сусід! Сказав, що я така солодка, що йому дуже хочеться мене поцілувати.

– І ти йому сказала, що, коли він з'їсть увесь торт, то ти його поцілуєш? – згадав Тарас слова Єжи Астровського.

Оксана заперечливо захитала головою.

– Ні. Я сказала, що коли він любить солодке, то мусить спочатку з'їсти увесь торт, а потім ми продовжимо розмову… Він його дійсно з'їв і відразу посинів увесь. Я запропонувала «швидку» викликати, а він рота затиснув собі, немов його ось-ось знудить, і на мене рукою замахав, мовляв, іди! Ну, я і пішла!

У Тараса відлягло від серця. Слава Богу, жодних спроб насильницького фізичного контакту з боку Єжи! Тільки слова. Слова і торт.

– А філіжанки ти не розбивала? – запитав Тарас.

– Ні, коли я вже виходила з квартири, там щось забряжчало. Це, напевно, він.

– Ну, ти йому пробач, – попросив Тарас. – Він самотній, нікому не потрібний… Психічно неврівноважений…

– Психічно дуже врівноважений, та й не самотній! – заговорила єхидно Оксана. – Йому вже пів-«Оселі» вітання переказує! Створив серед бомжів міф про себе як про людину, яку хвилює доля нещасних…

– Чому міф? – запитав Тарас. – Мені здається, в ньому це є. Звичайно, він спочатку з тобою познайомився, а потім уже долею нещасних зацікавився.

– Спочатку зі мною, нещасною, познайомився? – перепитала Оксана. І раптом уся єхидність виразу її обличчя трансформувалася в щось інше: в жалість. Тільки не було зрозуміло Тарасові, чи стосувалася ця жалість Єжи Астровського, чи її самої?

– А ти себе вважаєш щасливою? – поцікавився несподівано, після нетривалої паузи в розмові, Тарас.

Оксана замислилася.

– Зазвичай я щаслива, – мовила вона майже пошепки. – Іноді, ясна річ, самотньо. Але я звикла, й мені так легше. Якщо одного дня зустріну когось, із ким зможу бути ще щасливішою, буду рада. Але сама шукати його не стану. Любов – це ж як допомога, а взаємна любов – взаємодопомога.

– Ну, ти як мати Тереза, – напівжартома видихнув Тарас.

– А чим тобі мати Тереза не подобається? – Оксана подивилась у вічі гостеві м'яко, але критично.

– Ні, мені подобається. Тим паче що вона вже померла. Не боїшся, що тебе коли-небудь називатимуть «мати Оксана»?

– Не боюся, – всміхнулась Оксана. – Не називатимуть так мене. Спочатку Лесю з «Оселі» називатимуть «мати Олеся»! Випити не хочеш?

Тарас замислився. І зрозумів, що йому зовсім не хочеться випити. Так щиро і відверто він іще ніколи з Оксаною не говорив. «Може, вона хоче випити? – закралася думка. – Тоді не гріх би її й підтримати!»

І він кивнув.

Вони випили по чарці коньяку.

– Коли весілля? – запитала Оксана.

– Іще не знаю. Я ще не освідчився!

– Як – не освідчився? – вражена Оксана витріщилася на Тараса як на ідіота.

– Ні, я сьогодні освідчусь. Обов'язково. Я хотів тільки спочатку з тобою поговорити.

Оксані сподобалося почуте.

– Ти коли до неї підеш, скажи, де ви зустрічаєтесь! Я підійду і постежу за вами непомітно!

Розділ 51

Ближче до опівночі дощ вирішив зробити передих. Алік, випивши міцної кави для нічної бадьорості, вийшов у двір і прислухався. Рябцев мав би вже