Йоганн Вольфганг Гете - Фауст

Маргарита» (Воланд).

50

Проктофантазміст — «задопровидець» (переклад М. Лукаша). Натяк на берлінського філософа Ф. Ніколаї, що був осміяний за свої статті про те, як він за допомогою медичних п'явок, що ставив собі на сідниці, вилікувався від галюцінацій, які начебто переслідували його в Тегелі, маєтку лінгвіста В. Гумбольдта.

51

Там шумно й людно, — чистий Пратер… — Пратер — знаменитий парк у Відні, улюблене місце гуляння шляхетної публіки.

52

Servibilis — послужливий (латин.) (переклад М. Лукаша).

53

Назва сцени містить натяк на комедію Шекспіра «Сон літньої ночі», звідки взяті імена тендітних чарівних духів Оберона і Тітанїї, які святкують свій поважний ювілей шлюбного життя, що має настроїти читача на жартівливий лад. Гете обґрунтовував цю сцену посиланнями на «парабасу» в комедіях грецького поета Арістофана (V–IV ст. до н. е.) і на практику постановки комедій італійця К. Гольдоні (1707–1793), коли сюжет розбивався публічним виступом, або «інтермедію», що не були ніяк пов'язані з основною дією. У цій вставці багато натяків (не завжди розшифрованих) на сучасне поетові літературне і суспільне життя.

54

В «Прафаусті» ця сцена була написана прозою.

55

Цісар — за народною легендою, Фауст перебував на службі в імператора Священної Римської імперії. Гете пояснював, що в цьому образі він хотів показати безтурботного правителя, на очах у якого розвалюється його держава. 1-ша дія відзеркалює риси веймарського придворного життя і певною мірою особистість юного герцога Карла-Августа.

56

Принишкли гвельфи й гібеліни… — політичні партії в Італії в XII–XIII ст., що ворогували між собою за верховенство в імперії; символ запеклих політичних суперників, боротьба яких між собою знекровлює державу.

57

Вкажи, де скарб копать, скоріш! — За народною легендою, Фауст, користуючись магією, вмів знаходити скарби. Тут ця функція передана Мефістофелю. У Гете є жартівлива балада «Шукач скарбів» (1797).

58

Герольд — придворний-оповісник на урочистій або святковій події.

59

Співають у супроводі теорб. — Теорба — старовинний струнний щипковий інструмент з низькими тонами.

60

Полішинель — весела маска в народній італійській комедії; грації — в греко-римській міфології — три юні богині витонченої краси; парки — там же, три богині, які тримали в своїх руках людські долі у вигляді тонких ниток; фурії — там же, три потворні богині помсти; Зоїло-Терсіт — міфологічна маска, в якій Гете поєднав Зоїла — запеклого критика Гомера в давнину, і Терсіта — потворного, всім незадоволеного крикуна з «Іліади»; Хлопець-візник — за словами Гете, це символ поезії; Плутон — бог підземного царства і також — викопного золота і багатства; тут в його масці з'являється Мефістофель; фавни і сатири — в греко-римській міфології — веселі і зухвалі юнаки з цапиними ногами, становили почет бога вина Діоніса; гноми і кобольди — в германських міфах і казках — карлики, що живуть під землею і добувають там скарби.

61

Один цей папірець варт тисячі корон… — йдеться про винахід Мефістофелем паперових грошей. Критичне ставлення Гете до паперових грошей, яке він підкреслив, зокрема, в розмові з Еккерманом (27 грудня 1829), пояснюється всім пережитим ним під час наполеонівської навали, коли в герцогстві вибухнула страшна інфляція, внаслідок якої збереження поета в цінних паперах знецінилися.

62

То Матері! Чудуюсь тим словам… — про богинь Матерів Гете прочитав у Плутарха, а додаткові відомості міг знайти в трактаті Якоба Беме (1575–1624) «Аврора», де цей термін використовується в значенні «першовиток, джерело всього сущого», тобто природа, що повністю відповідало задуму Гете.

63

Фауст підіймається на сцену… — прийом «сцена на сцені» був поширений у Єлизаветинському театрі, зокрема у Шекспіра; за часів Гете був відроджений в комедії Л. Тіка «Кіт у чоботях» (1797), де на сцені була виведена публіка, що жваво обговорювала театральне дійство.

64

Вона — Діана, він — Ендіміон. — За грецьким міфом, Зевс дарував своєму сину Ендіміону разом з вічною юністю вічний сон. Цей юнак зображається, як правило, разом з місячною богинею Діаною, що закохалася в нього.

65

Хор комах — комічний образ застарілої схоластичної премудрості, яку ретельно зберігав Фамулус (учень) Фауста у відсутності професора.

66

Бакалавр — перший (найнижчий) академічний ступінь. Мефістофель розмовляє з колишнім студентом, який брав у нього життєві поради, але нічого в них не второпав.

67

Поводитесь ви хвацько, резолютно… — Резолютно — рішуче (примітка М. Лукаша).

68

Де взявся світ? Це ж я його створив… — Бакаляр розвиває в надмірно спрощеній формі теорію суб'єктивного ідеалізму Й. Г. Фіхте. Це місце можна зрозуміти як критику системи Фіхте, але водночас і як іронічний випад проти самовпевнених філософів-недоучок (див. попередні примітки).

69

Гомункул (з колби до Вагнера)… — homunculus — людинка, чоловічок (латин.). В цьому образі, поштовх до якого Гете знайшов в іронічному контексті роману Л. Стерна «Життя і думки Трістрама Шенді, джентльмена» (1760–1767), а також в алхімічних трактатах XVI–XVII ст., відбилося критичне ставлення поета до філософії «подвійного становлення» Г. В. Ф. Гегеля (1770–1831), згідно якої все починається з «чистого становлення» як утворення «ідеї» (це зображено у вигляді прозорої колби) і завершується «відчуженням» ідеї в матерію (цьому відповідає бажання Гомункула «дородиться»). Поету була близька позиція Ф. В. Й. фон Шеллінга (1775–1854), який субстанціональною праосновою сущого вважав природу, матерію.

70

Гарне місце. Став прозорий… — Гомункул, як втілення Гегелевої «чистої» ідеї, наділений властивістю бачити все безплотне і нематеріальне, наприклад чужі сни.

71

Фарсал — місце у Фессалїї, що його з півночі оббігає річка Пеней, неподалік гори Олімпа. Фессалія в давнину вважалася країною чарівників. Тут Цезар переміг Помпея 9 серпня 48 р. до н. е. Відтоді битва римських полководців і свято міфологічних істот на Пенеї («Класична Вальпуржина ніч») нібито відбуваються щороку. Гомункул, як «ретроспективний» дух Гегелевої історії, знає все, що десь колись відбулося.

72

Еріхто — фессалійська чаклунка, в якої Помпей намагався дізнатися, чим закінчиться його битва з Цезарем. Про цю битву римський поет Лукан (І ст. до н. е.) написав велику поему.

73

…Безстидні сфінкси, грифи безсоромні… — Сфінкси — істоти з лапами лева, тулубом собаки, головою і грудьми юної жінки; Грифи — міфологічні істоти з головою і крилами орла і тулубом лева; вважалися охоронцями скарбів. Гете пропонує власне бачення грецької міфології — гротескне і навіть комічне, часом сентиментальне, на