Лоран Гунель - Бог завжди подорожує інкогніто

«Прованс» і переглянув заголовки на першій шпальті. Ніяких особливих новин наприкінці серпня не спостерігалося. Ще одна лісова пожежа поблизу Марселя, швидко ліквідована після того, як у справу були пущені літаки. Певна річ — якийсь піроман або телепні-туристи, які влаштували пікнік усупереч забороні. Підвищилося число відвідувачів літнього фестивалю, під час проведення якого виручка ніколи не покривала витрат. Ну ось, знову ми мусимо оплачувати концерти парижан зі своїх місцевих податків.

Він відпив кави і перегорнув газету, щоб глянути на останню сторінку.

Йому в очі кинулася світлина, під якою жирним шрифтом було набрано: «Двадцятирічного юнака було обрано президентом однієї з найбільших компаній із працевлаштування».

Сигарета випала в нього з рота.

— Оце такої! Жозетто! Ходи подивися!

* * *

Не місце прикрашає людину. Але воно невблаганно змінює ставлення до вас інших людей. Моя поява в офісі наступного дня після обрання переполохала всіх. У холі зібрався цілий натовп. Мабуть, колеги були настільки приголомшені таким перебігом подій, що не повірили й вирішили пересвідчитися самі. Кожен вітався по-своєму, але всі як один зверталися до мене якось незвично. Відчувалося, тут не обійшлося без особистої зацікавленості, чого б мені, звичайно, дуже не хотілося. Одні явно були обережними, інші, навпаки, поспішали встановити тісніші стосунки, сподіваючись рано чи пізно отримати із цього який-небудь зиск. Тома більше старався підлабузнюватися, що аж ніяк мене не здивувало. Лише Аліса поводилася як зазвичай, і, схоже, її радість була щирою.

Я не зволікаючи піднявся до свого кабінету. Не минуло й п’ятнадцяти хвилин, як там з’явився Марк Дункер.

— Нема чого ходити колами, — заявив він з порога, навіть не привітавшись. — Усе одно ви мене звільните, тож краще зробити це щиро й одразу. Підпишіть, щоб швидше із цим владнати!

І простягнув мені папір на бланку нашої компанії. Я прочитав, не беручи його з рук. То був уже надрукований лист щодо того, що долю пана Дункера вирішено і його звільнено з посади, яку він обіймав. На тому місці, де мав бути підпис, він написав: «Алан Грінмор, генеральний директор».

От уже людина! Настільки звик усіма командувати, що навіть питання власного звільнення узяв у свої руки. Я взяв аркуш і, перш ніж викинути у відро, порвав. Він зачудовано дивився на мене.

— Я довго думав про це, — сказав я, — і вирішив, що буду тільки президентом, а посаду генерального директора передам іншій людині, щоб не обіймати обидві посади самому. Пропоную цей пост вам. Ви знамениті культом ефективності, пристрастю до результатів. Ми обернемо ці якості на користь благородній меті. Відтепер ваші функції, якщо ви, звичайно, пристанете на цю пропозицію, будуть полягати в тому, щоб зробити нашу компанію орієнтованою на людей. Усі відділи мають працювати надзвичайно якісно, у режимі абсолютної поваги до клієнтів, працівників і суміжників. Як ви вже знаєте, я поставив на те, що щасливі люди будуть працювати більш ефективно, а суміжники, якщо з ними поводитися як із партнерами, намагатимуться бути на висоті наданої довіри. Що ж стосується наших клієнтів, то вони гідно оцінять усе, що ми їм запропонуємо.

— Це довго не протягне. Ви ж бачили: акції впали ще на одинадцять відсотків!

— Нічого страшного. Просто ще один великий акціонер продав свою частку. Тепер компанія складається тільки з дрібних власників, і це змушує нас переглянути свій підхід до неї. Тиску з боку великих інвесторів, які диктували свої закони, покладено край! Тепер ми всі як одна сім’я…

— Ви самі себе підставили, щоб вас з’їли з тельбухами. Я й півроку не дам до того дня, коли який-небудь конкурент у пику вам публічно оголосить про тотальний розпродаж акцій. Також не дам і п’ятнадцяти днів до моменту, коли з’явиться якийсь мажоритарний акціонер і вас відправлять у відставку.

— Тотальний розпродаж акцій нічим не загрожує. За тотального розпродажу зазвичай прагнуть перекупити акції в частини акціонерів за цінами, вищими, ніж на біржі. Але нагадую: вони голосували за мене вже після того, як я попередив, що акції будуть набирати обертів значно повільніше, ніж за вашого правління. Отже, вони приєдналися до проекту, відмовившись від надії на прибуток у короткі терміни. Ставлю на те, що вони договору не порушать і не піддадуться на заманливий спів сирен.

— Ви просто не хочете бачити найпростіших речей. Вони не втримаються. Коли йдеться про гроші, людина слабка.

— Ви так і не зрозуміли, що ситуація змінилася. Ваші акціонери плювати хотіли на долю компанії. Їм потрібен був тільки прибуток — ось і вся мотивація. Тому ви й стали рабом рентабельності їхніх укладень. Усі, хто залишився зі мною, тепер об’єдналися навколо справжнього проекту компанії на основі філософії цінностей. Їм немає ніякого сенсу відмовлятися від цих цінностей. Вони залишаться.

Дункер дивився на мене геть розгублений. Я розгорнув теку, яка лежала на столі, дістав звідти аркуш і простягнув йому.

— Ось, візьміть, це ваш новий контракт. Тримач контракту той самий, із тією лише різницею, що тепер ви не президент і генеральний директор, а тільки генеральний директор.

Кілька секунд він із великим подивом мене роздивлявся. Потім у його очах промайнула хитра іскорка. Він дістав із кишені ручку, обіперся на стіл і підписав контракт.

— Гаразд, я згоден.

Цієї миті задзвонив телефон.

— Так, Ванессо?

— У мене на дроті журналіст. З’єднати вас?

— Так, будь ласка.

Дункер кивнув мені та вийшов.

— Пане Грінмор?

— Слухаю вас.

— Еманюель Вальгадо з BFM TV. Я хотів би запросити вас на передачу, яка йде у вівторок уранці. Було б чудово, якби ви поділилися з глядачами закулісним боком вашої перемоги на виборах. Як вам удалося захопити владу?

— Я не розцінюю цю подію як захоплення…

— Саме це нас і цікавить. Зйомку призначено на понеділок, на чотирнадцяту. Чи зможете прийти?

— Е… тільки ось що… Там передбачається якась публіка?

— Щонайбільше людей зо двадцять.

— А я можу запросити ще кількох людей? Я обіцяв…

— Без проблем!

* * *

Марк Дункер вийшов із кабінету Алана Грінмора з хитрою посмішкою на вустах. Юний пройдисвіт рветься до влади, але в нього кишка тонка впоратися самотужки. Ось чому він покликав його, Дункера, на місце генерального директора. Сам він нездатний керувати підприємством і прекрасно це знає…

Перестрибуючи через дві сходинки й потираючи руки, колишній президент минув два марші сходів, що ведуть на поверх, де розташовувався його кабінет. Уже з цим хлопчиськом, який не спромігся навіть підстрахуватися, він упорається вмить. У хлопця немає ні найменшого уявлення про владу. Зрештою, нічого ж не змінилося. І командувати буде він, Марк