Остап Соколюк - Самсара УкраЇни, Остап Соколюк

Я глянув на Радмілу і спробував розгадати її думки, але не зміг.

— Буревіє, коли ви приходите кудись, то ви там опиняєтесь, не тому що вам так сказали. Не тому, що вам вказали зробити щось. Ви там — тому що туди вас привело серце. Іншого шляху у людини нема. Якщо вона не слухає свого серця —  то вона нікуди не йде і шляху у неї бути не може.

— Ви не розумієте. У чоловіка завжди є його обов’язок. І часто він не має нічого спільного із серцем…

Я повернувся до вікна і поглянув на пишний сад, що буяв за вікном. Це місце було немов змальоване із казкових книг, хоча я навіть не пам’ятав, коли міг читати такі.

— Буревіє? То чому ви сюди прийшли? — запитала Радміла мене у спину.

Що ж, мабуть, вона у чомусь права?

— Я прийшов сюди, бо хотів врятувати… свою кохану жінку, — відповів я, обернувшись до хазяйки дому обличчям.

— Це уже чесніша відповідь, — повільно кивнула вона. — Із цим ми можемо зарадити.

Я зиркнув на Самсу — щоки її налилися рум’янцем. Вона спала.

— Хто ви? І що це за дім? — раптом змінив я тему.

— Це дім із дітьми, у яких не залишилось батьків. А я — Хранителька Казок.

— Мені сказали, що всередині вашого дому є таємниця, котра здатна змінити історію людства. Невже це… казки?

— А ви знаєте щось інше, що здатне міняти людство? — усміхнулась Радміла.

— Багато речей. Навіть посуха.

— Посуха? Ви серйозно? — вона м’яко засміялась.

Я розвів руками, але промовчав. Радміла продовжила:

— Найбільші зміни, котрі можуть статись — завжди коріняться всередині. Казки — це модель всесвіту. Малими дітьми, ми читаємо їх, щоб зрозуміти, як все влаштовано. Щоб затямити нашу долю. Гітлер читав казку. Сталін читав казку. Путін читав.

— Хіба вони не читали одні й ті самі казки?

Жінка захитала головою, не відриваючи погляду від мене. Вона дивилась так пильно, немов я був на якомусь екзамені.

— Це були різні казки. Я це знаю — я їх хранителька. Ви хочете їх побачити?

— Можливо. Думаю, саме за цим я сюди прийшов.

Радміла підвелась і рушила до дверей.

— А Самса? Ми її… залишимо? — завагався я.

— Самсара? Із нею буде все гаразд.

Самсара?! Як же я раніше не здогадався.