Анна Мінаєва - Місто трьох королів, Анна Мінаєва

Доріан скинув одну брови і повернувся до мене. Перехопив мій погляд і промовив:

— Я не знаю, про які недоліки ви кажете, лорде Браер. Як на мене, Емілі має чарівну зовнішність і цікавий характер. З такою жінкою неможливо засумувати. Може хтось і скаже, що принцу чи королю потрібен спокій від своєї дружини — я з цим не згоден. Особливо, коли дружина і гарна, і розумна.

Якби я не знала, що зараз ведеться гра проти Пряного короля, вирішила б, що принц каже від щирого серця.

— Припустимо, ви справді так вважаєте, — кашлянув батько, привертаючи увагу гостя до себе. — Та чи зголоситься ваш батько на такий союз? Емілі — дочка барона. Не короля, не імператора і навіть не герцога. Чи вигідний такий союз з огляду на ваше положення?

— Дозволимо це рішення ухвалювати моєму батькові, — коротко відповів мій можливий наречений і зробив ковток чаю. Відставив порцелянову чашечку і дістав з внутрішньої кишені невеличку дерев’яну скриньку. Відкрив кришку та поставив на стіл.

Ми з батьком одночасно побачили неймовірної краси каблучку з золота. Тонка ювелірна робота, великий зелений смарагд і розсип діамантів навколо головного каменю.

— Я замовив цю каблучку, коли вирішив освідчитися Емілі, — промовив Доріан, поглянувши на мого батька. — Обрав не сапфір, як заведено в нашій родині, а смарагд. Бо саме цей камінь краще підкреслить очі жінки, яка полонила моє серце. Якщо сьогодні ви подаруєте своє благословення, лорде Браер, я вдягну його на її палець.

Я бачила зморшку, що з’явилася на лобі батька. Вона завжди там з’являлася, коли він рахував чиїсь гроші.

— Я бачу, що налаштовані ви серйозно, ваша високосте, — промовив Пряний король. — Тоді маю одразу сказати, що Емілі не має посагу.

— Можу поцікавитися, як так вийшло? — легка посмішка торкнулася губ гостя. — Я гадав, що ваші справи йдуть добре.

— Це так, — збрехав батько з кам’яним виразом обличчя. — Емілі сама відмовилася від нього. Адже так, дочко?

І таким поглядом на мене подивився, що в мене аж язик віднявся.

— У будь-якому випадку це не має значення, — Доріан знизав плечима до того, як я відповіла. — Мені байдуже до посагу Емілі. Я зможу дати їй все, чого вона забажає. І звісно ж, всі витрати на весілля я беру на себе.

Кронпринц потягнувся за чашечкою з чаєм. Повільно, наче очікував почути відповідь від голови дому, поки робить ковток.

Його рука смикнулася, чашечка злетіла у повітря. І зі дзвоном впала на підлогу.

— Я… перепрошую, — Доріан здригнувся від несподіванки, притис руку до грудей.

— Ольта! — я схопилася з місця, крикнула у бік виходу. — Треба тут прибрати.

Служниця з’явилася за мить, схилилася і кинулася збирати друзки.

— Ви не поранилися, ваша високосте? — я підійшла до Доріана, сіла поряд на диван.

Кронпринц досі притискав руку до грудей, наче відчував неймовірний біль. Та посмішка, що промайнула на його вустах, мене збила з пантелику.

— Ні, все добре, — відповів він і показав мені чисту долоню. — Не хвилюйтеся, Емілі. Я інколи просто дуже незграбний.

Щось в його словах змусило мене засумніватися. Та батько нагадав про себе, коли думка майже сформувалася.

— З огляду на все, що я почув сьогодні від вас, ваша високосте — я… я даю свою згоду та благословення на ваш шлюб. Сподіваюся, моя дочка знайде щастя з вами.

— Я теж на це дуже сподіваюся, — стримано відгукнувся Доріан. Кинув швидкий погляд на обручку, що досі лежала в скриньці на столі. А потім потягнувся до неї іншою рукою, не тою, яку показав мені.

Обережно витягнув обручку і повернувся до мене всім корпусом.

— Леді Емілі, дозволите?

Я знала, що це гра. Знала, що все це несправжнє. Тому не розуміла, чому моє серце  калатає з такою силою, що от-от може проломити ребра. Чому перехоплює подих, коли я дивлюся на кронпринца, який хвилюється так, наче я перша жінка, якій він вдягає прикрасу на палець.

Простягнувши йому руку, я спробувала розібратися у власних почуттях. Та від одного доторку чоловічої руки до моєї по тілу наче блискавка проскочила. Я здригнулася і забула як дихати, спостерігаючи за тим, як мені Доріан залишає на моєму пальці неймовірної краси кільце.

— Воно дуже гарне, ваша високосте, — чемно відгукнулася, роздивляючись прикрасу. — Дякую.

— Я радий, що вам сподобався подарунок, — промовив кронпринц і встав першим. — І радий, що ви, лорде Браер, дали нам своє благословення. В такому разі, я пропоную не гаяти часу і поїхати до палацу. Емілі, якщо ви, звісно, не маєте інших планів?

— Зараз? — я схопилася з місця. — До короля?

— Я дам вам час зібратися, — кивнув Доріан. — Що скажете?

— Т…Так. Напевно, так, — я кивнула. — Я швидко зберуся.

— Буду чекати на вас тут, — стримано відповів Доріан і повернувся до служниці. — Ольта, правильно? Я б хотів ще чаю.