Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

та його команда вижили. Які взагалі тут могли бути докази?

«Доннаджера» більше не було, не було і його корабельного

журналу. Але якийсь корабель мусив звідти вибратися. Або

рятувальна шлюпка, або марсіянське судно ескортної групи.

Втім, яким чином щось могло втекти, не зробившись при цьому

єдиною темою обговорення в усіх новинах та підпільних

радіопередачах? Таке неможливо замовчати.

Або можливо — просто дуже складно. Він примружився у бік

порожнього відділку. Отже. Як можна заховати вцілілий

корабель?

Міллер відкрив найдешевшу навігаційну програму — придбав

її п’ять років тому для розслідування справи про контрабанду —

й увів туди дату та координати загибелі «Доннаджера». Будь-що

на доепштейнівській тязі ще досі лишалось би там —

і марсіянський флот уже або підібрав би вцілілих, або розмазав

би по реліктовому випромінюванню. Отже, якщо Доуз не водив

його довкола пальця, то йдеться про корабель із рушієм

Епштейна. Міллер провів кілька швидких розрахунків

у програмі. На хорошому двигуні до Церери можна долетіти

майже за місяць. Гаразд, три тижні — щоби перестрахуватися.

Він витріщався на цифри майже десять хвилин, але так і не

второпав, що робити далі. Встав із-за столу, зробив собі кави, повернувся і взявся перевіряти розшифровку допиту — він та

Масс розмовляли з докером-поясанином. Чоловік мав

видовжене і бліде, як у небіжчика, лице, а в його рисах таїлася

прихована жорстокість. Відеокамера не спромоглася чітко

захопити обличчя в кадрі, тож зображення постійно сіпалося.

Масс розпитувала чоловіка про те, що той бачив, і Міллер

нахилився вперед, звіряючи слова відповіді з транскрипцією. За

тридцять секунд докер сказав «динамить», а в транскрипції

значилося «динаміт». Міллер позначив правку, але думки його

були зайняті іншим.

Щодня на Цереру заходять вісім чи дев’ять сотень кораблів.

Округлимо до тисячі. Візьмемо пару днів у обидва боки від

позначки в три тижні — це буде чотири тисячі записів. Неабияка

морока, проте нічого неможливого. Ганімед — іще один бісовий

шмат роботи. Там стільки їжі вирощують, що за день проходить

із сотню транспортників. Проте Цереру не подвоїти. Ерос.

Тайко. Паллада. Скільки кораблів причалює щодня на Палладі?

Міллер не дивився запис уже зо дві хвилини. Перекрутив

назад, розпочав знову, цього разу примушуючи себе

напружувати увагу. За пів години — здався.

Десять найактивніших портів протягом двох днів у обидва

боки від дати ймовірного прибуття корабля на епштейнівській

тязі з місця загибелі «Доннаджера» — це двадцять вісім тисяч

записів у портових реєстрах, плюс-мінус. Але можна скоротити

цю кількість до сімнадцяти тисяч, якщо не брати до уваги

станції та порти під повним контролем марсіянських військ, а також дослідницькі станції, екіпажі яких практично повністю

складаються з мешканців внутрішніх планет. Отже, якщо вдати, що він геть утратив останню клепку — скільки часу займе

перевірка всіх записів вручну? Приблизно 118 днів — якщо не

їсти й не спати. Якщо працювати стандартний десятигодинний

день тільки над цим — то можна все подолати менше, ніж за рік.

Менше на кілька днів.

Але ж ні. Можна ще звузити коло пошуків. Шукати треба

кораблі тільки з рушієм Епштейна. Більшість записів у реєстрі

будь-якого порту — локальний трафік. Геологи та кур’єри на

термоядерних двигунцях. Для тривалих космічних перельотів

економічно доцільніше використовувати небагато відносно

великих суден. Отже, зменшуємо загальну кількість на, знову

перестраховуючись, три чверті, й повертаємося до приблизно

чотирьох тисяч. Усе ще сотні годин роботи, але можна якимось

іншим способом відфільтрувати підозрюваних... Наприклад, відкинути кораблі, що подавали план польоту ще до загибелі

«Доннаджера».

Форма запиту портового реєстру була застарілою, незручною

та відрізнялася незначними деталями на Еросі, Ганімеді, Палладі й інших станціях. Міллер прив’язав запити до семи

різних справ — охопно з однією