Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

корпорації, — пояснила Кейт, ударивши, для більшої

переконливості, великим кулаком у долоню другої руки.

— Не доберу. Як убивання їх допоможе нам цього досягти? —

запитав Басія. Він погодився прийти й цього разу, сподіваючись, що допоможе поміркованішим переважити гарячі голови. Хоча

що довше тривала їхня зустріч, то менша ставала надія на щось

таке.

— На те, щоб надіслати нові війська на наш фронт, їм

доведеться потратити півтора року, — пояснила Кейт. — Для

цього знадобиться ваговоз-далекобійник із запасом палива на

понад три роки дороги. А це дорого. А ми за ті півтора року, поки вони долетять сюди, укріпимо нашу позицію. Створюючи

табори в горах. Розгалужуючись. І їм, аби перемогти нас, доведеться проробити якусь повну воєнну програму. Станція

Медіна не підтримає цього, навіть якщо відмовиться від нас

через те, що ми наполягаємо на своєму.

— Примусовий альянс, — додав Ібрагім, киваючи головою.

— Як по-писаному, — закінчила Кейт.

На хвилину в кімнаті запала тиша, поки всі, хто як міг, обмірковували слова Кейт. Металевий дах рипів і торохтів —

вітер торгав його, посипаючи піском. Прочахаючи на ніч, лускотіли віконні лутки-рами. Дванадцятеро змовників дихали

інопланетним повітрям.

— Вони ж бо вже тут, — порушив тишу, прокашлюючись, Басія.

— Чи не саме це вони й зроблять?

— Що й хто зробить? — запитав Скотті.

— «Росинант», — відповів Басія. — Вони вже ж на орбіті, крутяться понад нами. Військовий корабель із гарматами, ракетами та ще бозна з чим. Якщо ми вб’ємо Голдена, чи не

розбомблять вони нас негайно?

— Та сподіваймось, щоб розбомбили! — загриміла на нього

Кейт. — Сподіваймося, з Богом, щоб так воно й сталось. Кілька

відео сюжетів про забитих колоністів, яких повбивали оонівські

кораблі з орбіти — й громадська обурена думка покінчить з

війною!

Басія покивав головою, начебто погоджуючись, але насправді

він думав: «Я потрапив на збори нечестивих!»

— Отже, ми виступаємо двома групами одночасно, —

провадила Кейт. Голос її лунав і гримів тими самими

перепадами інтонацій, що й для Купа звичні були. Враження

було таке, ніби той чоловік і досі перебуває з ними, нерозлучний

із цим місцем їхніх сходин. — Вони повсякчас випускають по дві

душі на рухоме патрулювання, тож ми пустимо одну групу, щоб

потайки стежила за патрулем, поки не дано загального для всіх

сигналу. Друга група штурмом візьме безпекову будівлю, де

перебуватимуть Мертрі та його люди. Третя група піде на

магазин, куди, наче в нору, забиваються на ніч Голден зі своїм

підлеглим. Гадаю, Скотті з Ібрагімом підуть як команда номер

один. Я поведу…

Кейт гриміла й гриміла, викладаючи божевільний план

колективного убивства, от ніби вони мали просто розв’язати

якийсь пазл чи виграти таку собі гру. Скоординовуючи ті

плановані напади так, аби всі три атаки відбулися одночасно й

ніхто не міг покликати інших на допомогу. Ще й приправляла

свою мову виразами на взір «полів вогню» та «максимальної

агресивності», от ніби йшлося зовсім не про те, щоб

перестріляти добрий десяток жінок і чоловіків, поки більшість їх

спатиме. Усе невеличке збіговисько слухало та кивало головами, погоджуючись із верховодою. Басія був приголомшений тим, як

легко немислиме ставало рутиною.

— Мої діти живуть тут, — урвав ораторку Басія.

— Що? — обізвалася щиро спантеличена Кейт. Адже Басія

урвав її на півслові. — Я не…

— І ті тіла, які ми зафотографуємо, аби знімки розіслати

агенціям новин, — провадив Басія. — То ж наші діти. Мої діти.

Кейт непорозуміло заморгала очима, витріщившись на нього, така спантеличена, що не спромоглася й розсердитись.

— Що ти кажеш?

— Я прийшов сюди, сподіваючись, що, може, відговорю вас від

якихось дурних витівок, — сказав Басія, встаючи і звертаючись

уже до всього зібрання. — Гадалося мені, що, після