Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова

— Як ти, малятко?

— У порядку, — сказала трохи сипло, відчуваю, ще не раз накриє видіннями. — Сподіваюся, вам це допоможе. Тільки, я це не можу контролювати. І я так раніше не робила.

— Виживемо, розберемося.

Сиділа на землі, притулившись до зруйнованої частини стіни. Ще раз накрило видіння, бачила, як Януш упав на землю і схопився за голову. Йому пощастило, що поруч був магістр Оур і Шаєр. Один відважив йому ляпас, інший змусив розслабитися і відпустити дар. Ось зараз, усіх наших накрило добре. Воїни швидко зорієнтувалися і перебудувалися. Противник кричав і командував своїми, під прикриттям якогось дуже міцного щита. Бачила, як брати ведмеді пробували пробитися, але щит стояв не здригнувшись.

— Потрібно знайти точку, з якої починали плести щит і тоді, його легко можна зруйнувати, — сердито сказав Алекс.

— Який вона має вигляд, ця точка?

— Злегка відрізняється за кольором. Але в них немає часу, розглядати щит.

— У нас воно є і я, здається, бачу. Перетворюйся і пішли або навіть поповзли.

— З глузду з'їхала!

Алекс не встиг спіймати маленького верткого кошеня, яке короткими перебіжками діставалося щита. Магістр Лішкорт це бачив, і в міру необхідності прикривав пухнастих, як він подумки висловлювався, поганців. Точка була внизу щита, тож мені було легко дістати. Кігтем підчепила магічну нитку і розрізала її. Щит стоїть на місці, але з'явилася малесенька дірочка.

«Потрібно розширити!» — вирішила я, і перетворившись на людину, запустила найпростіше заклинання вогню, гарненько наситивши його силою. Щит розлетівся вщент, а нам із другом довелося робити ноги. Він так і не перетворювався, і я сиганула йому на спину вже кошеням. Алекс навіть не нявкнув, від болю, що заподіяли йому мої кігті. Мчав зі мною подалі від розлюченого лиходія. Ми втекли, а нас прикрив магістр Лішкорт і брати ведмеді. Встигнувши навіть похвалити пухнастих шибеників.

— Не лякай мене так більше! — благав Алекс, перетворившись на хлопця, коли ми сховалися за насипом каміння.

— Поки що обіцяти такого не можу. Інакше ризикуємо не вижити.

Обійняла друга міцно. Мене у відповідь теж стиснули в обіймах і поцілували в маківку.

— Хоробра моя і тільки моя!

Через кілька хвилин знову визирнули, перевірити, як іде бій. Було неприємно бачити мертвих і з нашого, і з того боку. Благо, що портал той гад, поки що не відкрив. Але Анрес поки що не переміг його і йому не дають дістатися до лиходія його підручні. Побачила місце активації порталу. Я відчувала, що Алекс не пустить мене туди і якщо я перерву створення порталу, це може мене вбити.

— Потрібно не дати йому розкрити портал.

— А ти тут до чого? — з невеликим наїздом запитав Алекс.

— Притому що дорослі поки що дуже зайняті. Бачиш, он те чорне завихрення?

Хлопець зосереджено подивився в бік, що я вказую, і кивнув. А я, знову обернувшись, понеслася до точки активації розлому.

— Ліє, ні! Не лізь туди, тебе це вб'є!

— Іноді потрібно чимось жертвувати, — сказала я тихо, знову прийнявши людський вигляд.

— От точно не тобі, — відповів магістр Лішкорт, поклавши руку мені на плече. Ще й стиснув його, натякаючи мені, що не пустить мене нікуди. — Що потрібно зробити?

Вказала йому на точку активації порталу.

— Потрібно послати імпульс енергії й закрити його.

— Добре, що я перехопив тебе. Цей нерозкритий портал вип'є всі твої сили і не помітить. Ти ще занадто маленька й недосвідчена, щоб таку гидоту високого рівня закрити. Якщо виживу, навчу.

— Виживете, тільки дозуйте втричі менше, ніж думали.

Алекс знову повів мене вбік. До нас ще й братів відправили. Їх добре пошарпали, але вони були живі і це головне. Нас із братом ще кілька разів накривало видіннями. А Дерек із Ронбером підтверджували, що наші видіння бачили і самі, і наші союзники.

— У Лішкорта вийшло! — із захопленням сказав Ронбер.

Швидко впав на землю і нас потягнув за каміння. Над нами просвистіло щось і врізалося в стіну. Побачила, як засвітилися щити братів, і каміння, яке могло нас вбити, скотилося вбік. Висунути ніс і подивитися, як триває бій, мені не дали, і до самого його кінця лежала притиснута братами. Алекса поклали поряд і теж притиснули до землі.

— Можете вставати, — почула голос Шаентіра.

Швидко встала і обтрусилася. Магістр Ялін був живий і здоровий, кінцівки всі були на місці. Поранений був, але не смертельно. Решта магістрів теж були живі й відносно цілі. Лішкорт виглядав гірше за всіх. Пішла до нього. Чоловік потріпав мене по волоссю.

— Ти мені вкотре життя врятувала. Зменшив силу впливу в п'ять разів! І то, ледь зміг закрити. Якби я з усієї дурі жахнув, один висушений труп і залишився. А так, усього лише виклався в нуль, за кілька років відновлюся повниістю.

Мене навіть згребли в обійми і міцно стиснули.

— Не переживай, навчати я тебе і далі зможу.

Нас повернули в академію. Мама нам влаштувала рознос, коли дізналася, де ми були. Її мало хвилювало, що наш із Янушем дар допоміг воїнам. Мама — це мама, і вона просто переживає за нас. Потім, коли відійшла, звісно ж, нас похвалили. Батько з дідусем у момент розносу мовчали. Потім окремо похвалили.