Клер Бержерон - Скрипка «Спіріт Лейку», Клер Бержерон

30

Монреаль, 1 жовтня 1916 року

Олег Севчук упізнав солодкуватий запах мелясового передмістя, з яким він познайомився два роки тому, коли жив у Тефаняків. Поговоривши з адвокатом Александра Лявальєра і розказавши йому свою історію, він вирішив у цю неділю навідатися до Тефаняків. Він хотів почути від них, які події змусили Олену одружитися з Петром, бо цей шлюб був вище за його розуміння. Події, про які вони говорили в суді, не відповідали тому, що Олена розказувала Александру. Чому вони брехали? Щоб захистити кого? Зрозуміло, що не їхнього сина, бо він уже був мертвим. Чи вони хотіли помститися?

Тефаняки жили в напівпідвальній квартирі триквартирного будинку навпроти фабрики. Місце, скажімо так, не найкраще. Олегу стало майже шкода цих людей, та, нагадавши собі, що то були брехуни, а, можливо, й злодії, він постукав у двері, сповнений рішучості побачитися з ними.

Відчинила Поліна. Побачивши її, Олег здивувався рубцям, які вкривали лівий бік її обличчя. Він мимо волі відступив, що не сховалося від молодої жінки. Метр Ляпуент йому казав про пожежу, через яку сім’я Тефаняків опинилася на вулиці, але забув сказати про опіки, від яких постраждала перша свідок обвинувачення, і про ті наслідки, що лишилися на ній.

— Бідолашне дитя, що з вами сталося? — вирвалося у нього.

Упізнавши Олега, Поліна завмерла і не відповідала. Микола, що куняв у кімнаті, підвівся й підійшов до них.

— Вам у нас не раді, — кинув. — Прошу вийти.

Але Толя вже поспішав до прибульця й, радий його бачити, робив йому якісь знаки долонями. Здивований, Олег запитально подивився на Ліну.

— Для Толі це спосіб говорити з вами. Вони з Віталієм так гралися й добре розуміли один одного.

Відчуваючи, що вона налаштована не так вороже, як її чоловік, Олег звернувся до неї.

— Якщо я й прийшов сьогодні до вас, — сказав він, — то тільки для того, щоб переконати вас прийти і сказати правду на процесі Александра Лявальєра.

— Ви посміли назвати нас брехунами, — вилаявся Микола, стискаючи кулаки.

— Олена ніколи б не вийшла за Петра, якби...

— Геть! — закричав батько сімейства, перебиваючи його.

Та Олег твердо стояв перед ним.

— Що ви зробили з грошима дітей Ловенців, які Петро поцупив у мене? І облігацією на пред’явника? Ви, як і я, добре знали, що ті папери мали велику цінність, за них можна було досить довго добре жити.

Микола зблід і відступив на крок.

— До того, як ви повернулись, ми навіть не підозрювали, що Петро напав на вас. Навпаки, ми були переконані, що нападник саме ви. Щойно про це дізналися, почали шукати серед речей, які нам повернули військові. Ми хотіли повернути гроші Олені. Та, клянуся Толіним життям — мого останнього сина, ми нічого не знайшли.

— Я зарисував по пам’яті облігацію, яку Антон видав Олені.

Олег дістав із кишені ескіз.

— Я опублікував цей малюнок у La Presse, а адвокат Ляпуент відіслав копії банкам, попередивши, що такий папір було випущено в обіг. А тому, що йдеться про велику суму, якщо за нього ще не отримали готівку, то тепер це буде зробити важко, не привертаючи уваги й не викликаючи підозри.

— Може, в таборі Спіріт Лейк хтось дізнався, що в Петра були гроші, — наважилася припустити Ліна. І цей хтось убив його, щоб їх викрасти.

— Звичайно, це — новий слід, і адвокат Александра Лявальєра скористається цим. Крадіжка такої значної суми може бути мотивом для вбивства. На жаль, усяке розслідування у Спіріт Лейку утруднене. Там лишається все менше людей.

— Припиніть пошуки! Олена вбила мого брата, щоб позбутися незручного чоловіка, — заявила Поліна, яка вперше заговорила відколи прийшов Олег. — Я бачила, як вона йшла з місця злочину в компанії свого коханця. Вони сміялися. Я ненавиджу їх!

— У вас мали б виникнути сумніви, що Олена вчинила те вбивство, — сказав до неї Олег, намагаючись достукатись до неї.

— Олена — свята недоторка! Подивіться, що вона зробила моєму братові! Вона зрадила його з першим ліпшим.

— Чому ви так кажете?

— Ви наївний, бідний Олег. Заміжня жінка, яка вагітніє від іншого, вам нічого не каже?

— То був фіктивний шлюб.

— Тепер, коли вона вбила свого чоловіка, вона хотіла б, щоб усі в це повірили!

— У ніч пожежі хіба не вона витягла вас із полум’я?

— Коли зайшла в кімнату, вона роззиралася, не намагаючись врятувати мене. І вибрала того ідіота Толю, — сказала вона, кидаючи злий погляд на свого молодшого брата. — Тож досить ліпити з неї святу.

— Але ж ви не згоріли саме завдяки їй. Так мені сказали.

— Вона витягла Толю з його кімнати, перш ніж рятувати мене. На мені вже горів одяг.

— І саме тому ви звинувачуєте її? — запитав Олег, якому було ніяково від її слів. — Ви вважаєте, що ваше життя важливіше за життя вашого брата?

— Ви ображаєте мене, коли кажете, що я брехуха? — закричала Поліна — Я нічого