Вікторія Вецька - Закохай мене в себе , Вікторія Вецька

— Вибач, що зруйнувала твою довіру, але так потрібно було. Не хочу, щоб брат з батьком ворогували.

Після цих слів розмову було завершено і я розуміла, що підвела Максима, а з іншого боку Соломія зробила правильно. Та все ж на душі було не спокійно. Було страшно відпускати Максима до цієї людини, яка більше місяця тому наказала його побити. Сподіваюся все пройде чудово. Але годувати себе одними сподіваннями я не можу. Я повинна, щось зробити. Вперше в житті хочу, щоб цей день пролетів, як одна година і я дізналася як все відбулося. І, щоб якось себе відволікти від цих нав’язливих думок, я вирішила записатися в спортзал, але перед чим зроблю собі нігтики, а ще я вирішила пофарбувати волосся в свій природній колір. Цікаво, чи сподобаються такі змінити в зачісці Максу, адже він покохав мене блондинкою. А ще приготую святкову вечерю. Коханий буде безсумнівно в захваті.

Максим

Коли я відвіз Миросю до центру міста. До мене почав надзвонювати невідомий номер. Піднявши слухавку, я почув дуже грубий чоловічий голос, який за своєю виразністю здавався таким, ніби його власник курив не один десяток років. Грановський найняв свого раба, щоб той подзвонив мені, але таким голосом тільки жінок налякати можна. Дорослого чоловіка таким вже не налякаєш.

— Грановський чекає на тебе! Тільки давай без вибриків! Бос цього не любить, — здавалося нічого такого, але інтонація голосу з якою говорив цей виродок, провіювала холодом та злобою.

Після чого виклик було завершено настільки швидко, що я навіть не встиг нічого сказати у відповідь. Натиснувши на газ я швидко попрямував до маєтку Грановського. Він жив не далеко і його помістя було, як велична архітектура міста, яка  повіювала розкішшю та аристократією. Як на мене нічого цікавого. Адже смак до розкоші хотів вбити в мене і батько, але з кожним разом коли йому це не вдавалося, він гнівався та погрожував мені.

Вийшовши з автомобіля я спокійно підійшов до хвіртки, яка була метрів два в висоту оздоблена різними залізними елементами, пофарбованих в золотистий колір. Хвіртку відчинив садівник, і провів мене до будинку. Де там на шкіряному кріслі сидів Грановський покурюючи дорогу цигарку. Поряд біля нього на іншому кріслі сиділа його донечка. На вигляд дівчині було не більше двадцяти. Її смарагдові очі зразу кинули на мене захоплюючий погляд. А відверте вбрання, яким вона напевно хотіла привернути увагу. Викликало в мене огиду.

В певній мірі знаходитися в компанії таких неприємних людей було доволі складно не лише морально, але й фізично. По їхніх очах можна було зрозуміти, що я – лише здобич, яку батько прагне в полювати для своєї доньки.

— Пане Грановський, доброго дня! — промовив я, стискаючи йому руку.

Дівчина очікувала, що я підійду і поцілую їй руку, але я спокійно сів, навіть не звернувши на неї уваги. Її обличчя скривилося так, наче вона проковтнула цілий лимон.

— Максим, почну з головного! — чоловік серйозно подивився на мене. — Твій батько винен мені 200 тисяч доларів. Він не хотів віддавати борг, але я запропонував йому умову. Моя Євочка одружується з тобою, і тоді я пробачу йому весь борг, — промовив з впевненістю він.

— Пане Грановський, чи я виглядаю як річ, яку можна купити за 200 тисяч доларів? — суворо запитав я, піднімаючись з дивану. — Якщо ви не помітили, я вже одружений! — показав я свою обручку.

Їхні реакції були не здивовані, але обличчя у Єви стало більш розгніваним.

— Дам тобі тиждень! Якщо за цей тиждень ти не повернеш мені борг, тоді одружишся на моїй доньці, а з твоєю дружиною ми швидко розірвемо шлюб, — вимовив він, дивлячись на мене холодним поглядом.

— Я знайду гроші, але ви назавжди відстанете від моєї сім’ї! — мій голос лунав рішуче.

— На чорта ти мені здався? Мені потрібні гроші! — він розлючено вискочив з крісла.

— Але, тату, ми ж домовлялися! — кричала Єва, її погляд виражав люту злість.

— Повір мені, доню, я знайду тобі кращого чоловіка, ніж Максим! — намагався заспокоїти її Грановський.

— Ніхто мені не потрібен, я хочу Макса! — за протестувала голосно вона.

— Але в світі стільки чудових хлопців, — вперто намагався переконати свою доньку чоловік.

Мені ця дівчина чомусь нагадувала мале вередливе дівчисько, з якою не змозі навіть впоратися зрілий, статусний чоловік. Видно, що вимоги дівчини виконувалися з самого дитинства. І тепер вона міцно всілася на плечі батька, і керує кожним його кроком.

— Так або ми одружуємося, або ти переспиш зі мною! — настоювала на своєму Єва.

— Оце вже за межами! Я не якась там іграшка, пані Єво. Я така ж людина, як і ви. Майте повагу! — відповів досить рішуче на її слова.

Хоча я більш чим упевнений, що ця дівчина навіть не знає такого слова.

— Батьку, він мені перечить, зроби щось! — зі злістю викрикувала вона

— А якщо він тебе поцілує в губи, ти його відпустиш, — поглянув батько на доньку.

Я ж хотів стукнути себе долонею по лобі. Боже, куди я потрапив. Ще тільки не вистачало мені її цілувати. «От бісове дитя не може заспокоїтися,» — подумав про себе я.

— Добре, нехай цілує! — погодилася вона з насмішкою.