Вікторія Вецька - Закохай мене в себе , Вікторія Вецька

Мирослава

Прокинувшись зранку в ніжних обіймах коханого, я відчула, як мій світ зупинився на мить. Жодних турбот, жодних справ — тільки ми. Здавалося, що час розтанув у теплі його обіймів, і мені не хотілося йти нікуди, навіть у офіс. Я вже почала підніматися, але його обійми стали ще міцнішими, наче він відчув моє бажання втекти і не хотів відпускати. Це було солодке полонення, якому я не могла і не хотіла опиратися.

— Куди це ти зібралася? — запитав Максим, міцно обіймаючи мене.

— Мені треба вже в офіс, а то знову Назар розігруватиме суворого боса, — відповіла я, спокійним поглядом дивлячись на коханого.

— В цьому весь він! — з посмішкою відгукнувся Максим. — Для нього це звично, а ось для мене… Терпіти не можу такі жарти.

— Мені не подобається, коли мене розігрують без мого дозволу, — сердито наступила брови я.

— Я поговорю з ним, але з тебе поцілунок! — мило усміхнувся Максим.

Поцілувавши коханого, я відволікла його увагу і мені вдалося звільнитися від його обіймів.

— Тільки ти даремно збираєшся, ти більше не працюєш там, — вимовив він і знову захопив мене у свій полон обіймів.

— В сенсі не працюю? Ти мене звільнив? Через що? — стривожилася я.

— Моя дружина не повинна працювати в офісі! Грошей у нас достатньо, щоб ти могла займатися тим, що тобі подобається: пекти кекси, співати, грати, танцювати, ходити до салонів. Я хочу, щоб ти насолоджувалася життям, а не просиджувала його в нудному офісі, — впевнено пронісся голос Максима.

Здивована і трохи розгублена, я дивилася на коханого. Його слова звучали як мрія, яку завжди хотіла почути від свого чоловіка. 

— А тобі нормально просиджувати життя в офісі? — запитала я, посміхаючись і дивлячись на нього.

— Мені нормально, адже я працюю сам на себе, а не на якогось боса, — відверто промовив він.

— Знаєш, я навіть не проти. Якраз буде час зайнятися спортом і скинути пару кілограмів.

— Кілограмів? — зробив незрозумілий вираз обличчя Макс. Я б тобі порадив потренувати ноги, — мовив він, піднімаючись з ліжка.

— І куди це ти вже зібрався? — запитала я, ніжно обіймаючи його ззаду.

— Є справи! — голосно відповів Максим, защібаючи сорочку.

— Які ще справи? — стурбувалася я.

— Виявилося, що мене побили не батькові люди, а інші, під керівництвом впливового бізнесмена.

— Але навіщо це їм? — запитала я, дивлячись на коханого і чекаючи його відповіді.

Дивно, що Зарубін мені цього не казав. Напевно, знову вирішив погратися з моїми почуттями.

— Дочка цього мерзотника хоче заміж за мене! — без настрою відповів він.

— Але ж ти вже одружений! — спантеличено вигукнула я, поглядаючи напруженим поглядом на Максима.

— І тому я повинен вирішити цю ситуацію, щоб вона не зайшла занадто далеко.

Максим обійняв мене, і я відчула, як його рішучість передається і мені. Він мав план, і я знала, що разом ми подолаємо будь-які перешкоди. Помітивши моє хвилювання, Максим міцно обійняв мене.

— Не засмучуйся, ніхто не в змозі розлучити нас! — промовив він, дивлячись мені прямо в очі.

Я поклала голову на його груди і міцно обійняла його у відповідь. В його обіймах було спокійно і затишно, не хотілося відпускати його. Але що, якщо з ним знову щось трапиться? Тоді весь день мої думки будуть тільки про це.

— Можна, я з тобою поїду? — запитала я, піднімаючи очі і заглядаючи в його погляд.

— Ні! Я сам все вирішу, а заодно подумаю, що робити з компроматом на батька.

Ооо, відчуваю, я влипла.

— Коханий, а ти не будеш мене сильно сварити? — зробила жалісний вигляд.

— Що ти вже накоїла? — запитав він, підозріло звужуючи очі.

Я вдихнула глибше, знаючи, що зараз розпочнеться щось не дуже хороше.

— Твої документи зараз у Соломії. Я їй їх передала, бо подумала, що батько ніколи не здогадається шукати їх у неї, — опустивши голову, сказала я.

— Ну, ти молодець, — саркастично відповів Макс. — Більше не лізь до мого сейфу, а то ще якийсь компромат захочеш віддати Соломії.

Його слова були різкими і незадоволеними, і я зрозуміла, що ситуація загострюється. Намагаючись заспокоїти його, я запропонувала:

— Якщо документи досі у Соломії, я можу їй зателефонувати і запитати.

Макс хитнув головою і сказав майже без емоцій:

— Не потрібно. Впевнений, вона вже їх знищила.

Він рішуче покинув кімнату, залишивши мене у роздумах. Я швидко набрала номер Соломії, і через кілька секунд почула її спокійний голос:

— Привіт, документи з червоної папки ще у тебе? — запитала я зі стурбованістю.

— Привіт, вибач, але я їх знищила, як і будь-який компромат на кого завгодно, — спокійно відповіла Соломія.

— Але ж я думала, ти їх збережеш?