Дейв Еггерс - Сфера

отримання страхування від «Сфери». Глядачі бачили успіхи лікування — тато був жвавий, легко пересувався по дому, — а також і наслідки хвороби. Він незграбно впав, піднімаючись сходами, й одразу хлинув потік повідомлень від стурбованих глядачів, а далі — тисячі смайликів з усього світу. Пропонували нове поєднання ліків, нові режими фізіотерапії, нових лікарів, експериментальне лікування, східну медицину, Ісуса. Щотижня за тата молилися сотні церков. Батьки Мей не сумнівалися у своїх лікарях, і більшість глядачів бачили, що догляд за батьком просто чудовий, тому важливішою і численнішою за медичні коментарі була підтримка його самого і сім’ї. Мей плакала, читаючи повідомлення; справжній потік любові. Люди ділилися власними історіями, багато хто і сам жив із розсіяним склерозом. Декотрі розповідали про свою боротьбу з остеопорозом, паралічем Белла, гранульоматозною хворобою. Мей пересилала ці повідомлення батькам, але зрештою вирішила оприлюднити їхню електронну і поштову адресу, щоб їх напряму підбадьорював і надихав той потік.

Оце вона вдруге їхала додому і знала: все буде ще краще. Вона планувала відновити роботу камер і сподівалася, що це просто якесь непорозуміння, а тоді знову дасть можливість побачити своїх батьків всім людям, які підтримували з ними зв’язок. А батьки зможуть подякувати всім тим, хто надсилав смайлики і надавав моральну підтримку.

Мама з татом саме різали овочі на кухні.

— Як ви, дорогенькі? — запитала вона, притягуючи їх в обійми. Обоє пахли цибулею.

— Але ж і ніжна ти сьогодні, Мей! — сказав тато.

— Ха-ха, — сказала Мей і закотила очі, мовляв, не треба натякати, нібито вона буває не такою ніжною.

Та, видно, згадавши, що вони перед камерою, а донька тепер важлива публічна персона, батьки почали поводитися манірніше. Приготували лазанью, а Мей додала інгредієнти, які Додаткове Управління просило привезти додому і показати глядачам. Коли вечеря була готова, Мей спрямувала на страви камеру і довгенько знімала; нарешті всі сіли за стіл.

— Медики тривожаться, бо у вас не працює кілька камер, — невимушено мовила Мей.

— Та невже? — всміхнуся тато. — Може, батарейки сіли? — він підморгнув мамі.

— Дорогенькі, — сказала Мей, розуміючи, що має зробити дуже чітку заяву, усвідомлюючи, що це ключовий момент для здоров’я її батьків і для всієї системи збору медичних даних, яку запроваджує «Сфера». — Як можна надати хороше лікування, коли ви не хочете показати, що у вас відбувається? Це все одно, що піти до лікаря і не дати йому пощупати свій пульс.

— Дуже мудро кажеш, — погодився тато. — Але почнімо вже їсти.

— Ми неодмінно все полагодимо, — запевнила мама, і так почався дуже дивний вечір, коли батьки погоджувалися з кожнісіньким словом Мей щодо прозорості, безперестанку енергійно кивали головами, коли вона розповідала про необхідність цілковитої участі, порівнюючи їхню участь із додатковою вакцинацією, що діє лише за умови повного курсу лікування. Вони щиро з усім погоджувалися, невтомно вихваляючи Мей за її вміння переконувати і логічно мислити. Дуже дивно, але вони були аж занадто чуйні.

За вечерею Мей утнула дещо незвичайне, чого ніколи не робила, але сподівалася, що батьки не зіпсують її задуму, не поводитимуться, ніби це щось нечуване: вона сказала тост.

— Хотіла би випита за вас обох, — сказала вона. — А ще — за тисячі людей, які підтримували вас, дорогі мої, після того, як я провідала вас минулого разу.

Батьки силувано всміхнулися і піднесли келихи. Якийсь час їли мовчки, а коли мама, ретельно пережувавши, проковтнула перший шматок, то всміхнулася і поглянула просто у камеру — чого, як багато разів пояснювала їй Мей, не варто робити в жодному разі.

— Аякже, ми справді отримали чимало повідомлень, — мовила вона.

До розмови приєднався й тато:

— Мама їх відкриває, і ми щодня потрохи читаємо. Але, мушу сказати, багацько роботи.

Мама взяла Мей за руку:

— Не те щоб ми цього не цінували, бо ми цінуємо. Навіть дуже цінуємо. Просто хочу публічно вибачитися за затримку з відповідями на повідомлення.

— Ми отримали тисячі повідомлень, — зауважив тато, встромляючи виделку у салат.

Мама напружено всміхнулася.

— Знову хочу сказати, ми дуже вдячні, що люди нам звіряються. Але навіть якби ми приділяли хвилину одній відповіді, потрібно було б тисяча хвилин. Уявіть собі: шістнадцять годин лише на кілька слів відповіді! Господи, я ніби скаржуся.

Мей утішилася з останньої маминої репліки, бо вони справді ніби скаржилися. Батьки нарікали на людей, які за них хвилювалися. Мей уже думала, що мама дасть задній хід і візьметься заохочувати людей надсилати більше добрих побажань, аж тут заговорив тато і геть усе зіпсував. Як і мама, говорив він просто в об’єктив.

— І ми дуже просимо вас відтепер надсилати свої побажання добра повітрям. Якщо ви молитеся, то просто помоліться за нас. Немає потреби писати повідомлення. Просто… — і він заплющив очі, а тоді сильно замружився, — бажайте нам всього найкращого, спрямовуйте у наш бік свої позитивні вібрації. Нащо писати, чи «цвіркати», чи щось таке. Самі лише добрі думки. Надсилайте їх повітрям. Ми більше ні про що не просимо.

— Ти, певно, маєш на увазі, — мовила Мей, щосили намагаючись опанувати себе, — що у вас забирають трохи часу відповіді на всі повідомлення. Але поступово ви до них звикнете.

Але тато на це не повівся:

— Ні, Мей. Я би так не сказав. Не хочу таке обіцяти. Це дуже виснажує. А багато людей уже навіть сердяться, бо не отримали від нас відповіді. Надсилають одне повідомлення, а потім іще десять того ж дня: «Щось не так кажу?» «Вибачте». «Хотів як краще». «Та йдіть ви». Ведуть якісь невротичні розмови самі із собою. Тому не хочу обіцяти того безупинного листування, що його вимагає більшість твоїх друзів.

— Тату. Замовкни. Це нестерпно.

Мама ледь нахилилася до Мей.

— Тато каже, що в нас і так чимало клопоту, ми не маємо вільної хвилинки, господарюємо, оплачуємо рахунки, лікуємося. Якщо нам треба буде ще шістнадцять годин працювати, то ми цього просто не потягнемо. Розумієш, про що ми? І наголошую: ми дуже поважаємо всіх і дякуємо людям, які бажають нам добра.

Після вечері батькам захотілося переглянути фільм, і вони подивилися «Основний інстинкт» [32] — тато наполіг. Цей фільм він дивився найчастіше, завжди зауважував натяки на Гічкока, численні дотепні реверанси перед ним — хоча ніколи відверто не висловлював любові до цього режисера. Мей уже давно підозрювала, що стрічка з її безперервними і різноманітними сексуальними сценами викликає у нього хіть.

Батьки дивилися кіно, а Мей гаяла час цікавіше, надсилаючи про фільм «цвірки», — відстежила і прокоментувала кілька епізодів, образливих для співтовариства ЛҐБТ. Відгук був надзвичайно жвавий, але потім вона зауважила, що вже 21:30, час повертатися у «Сферу».

— Що ж, я вже поїду, — сказала вона.

Мей здалося, ніби тато ледь помітно перезирнувся з мамою, і в тому погляді промайнуло щось на кшталт — нарешті, але