Всеволод Миколайович Петров - Спомини з часів української революції (1917-1921), Всеволод Миколайович Петров

він починає жалібно просити в мене дозволу приєднатися до одної з груп герцьовників і дати йому на це кріс.

По перебігу перестрілки пізнати, що гайок ось-ось змовкне, а тому даю хлопцеві кріс і набійницю з набоями та він чвалує, розмахуючи крісом, до близчої групи герцьовників, приєднується до неї та приймає участь в охваті гайочку.

Ще за деякий час летять гуртки гайдамаків, виблискуючи шаблями взад гайочку, який вмовкає та з якого, як горобці з проса, вилітають безладні купи ріжноманітно вдягнутих вершників, які гонять на стрімголов, хто на осідланому, а хто на неосідланому коні, очевидячки партизани Вареника та Баса.

Ця перестрілка не мала в собі нічо серіозного, скорше щось більш театрального, бо ані по нашій стороні, а мабуть, і по стороні ворога не було ніяких втрат, але "гер лєйтнант" попав у дике захоплення та післав донесення, повне прекрасних слів. Дійсно, ця система "комбінованого бою" майже незнайома німецькій кінноті, бо вона є спадщиною по татарах і заховалась у бувшій російській кінноті головно в козацтва завдяки його сутичкам з мандрівними і напівдикими племенами. Ця система розчислена здебільша на психіку ворога, а не на фізичне його знищення і тому дається примінювати тільки проти слабо впорядкованих або надто зденервованих військ.

Весело вертали ми до штабу. Але в штабі пана "прінца" чекав іспит на демократизм. У нас був звичай їсти разом – козацтво всуміж зі старшиною, отже й запрошено до вечері німецьких зв'язкових усіх разом. Нічого, "прінц", як добре вихована людина, скорився звичаям господарів і весело їв нашу нескладну вечеру за одним столом зі своїми вояками.

За якоїсь пів години його відкликано до свого штабу, а разом із тим звідтам прийшло донесення наших зв'язкових, що наступ від Веселого Подолу скінчився відходом ворога взад та що німці завтра ранком пройдуть через місто Хорол і що Едлєр фон Донау в ім'я "братерства зброї" уважав необхідним продефілювати перед українськими збройними силами цілою бриґадою.

До донесення була залучена записка від самого генерала, повна подяк та узнань за маневрову та розвідчу діяльність нашої кінноти.

Цікаво, чи це звичайна увічливість, чи так на нього поділала наша широка зорієнтованість у предбаченнях ворога та повний захоплення звіт пана "ляйтнанта". Як би то не було, шлю у відповідь подяку і повідомлення, що полк буде стояти в 10-ій годині зранка впорядкований проти нової церкви недалеко входу до міста, а разом із тим пересилаю Едлєр фон Донау дарунок – кавказького зразку шаблю в сріблі.

Того ж вечера повідомив цей наш старшина, якого було приординовано в поміч вдові по бувшому українському комендантові міста Хоролу, що похорон відбудеться в год. 11.30 зі старої церкви, що була в самій середині міста. Отже, очевидячки, поїдемо просто із зустрічі німців цілим полком на похорон.

До ночі зібрали гайдамаки вичерпуючі відомости про партизанів Вареника та Баса.

Числа цих відділів встановити годі, бо певно що й вони самі того не знають. Складаються вони з охочекомонних, яких то прибуває, то убуває в залежности від популярности чи непопулярности тієї боротьби, на яку закликають. Головне гасло, яке зв'язує партизанські відділи, це боротьба за здобутки революції – за землю та волю та проти панського та підпанського панування, крім того висуваються ще гасла: "право селянам самим порядкувати своїм життям" та "за село проти міста..."

Цікавий конгльомерат понять, які все ж мають одну головну думку: селянські інтереси на першому пляні.

Місцеві громадяни, навіть ось ті міщани, проти яких ніби спрямоване останнє гасло, навіть і "підпанки" на Вареника, Баса та їх партизанів не нарікають, навпаки кажуть, що поки порядкували вони, то було терпимо, а жахливі відносини почалися щойно з прибуттям московської "чеки".

Між обома ватажками немає повної згоди: Вареник успосіблений більше по "большевицьки", Бас навпаки.

Коли відділи висунено під Покровську Богачку назустріч нам, то пішов тільки Вареник, а Бас щойно потім, і в цьому поході взяло участь дуже мало партизанів.

Проти нас під Хорол йшов лише Вареник та й то з допомогою прибувших з Веселого Подолу відділів з Донецьких пролетарських кінних полків. Бас же опізнився, кажуть, із-за відмови виконати наказ з боку деяких зі своїх підлеглих.

Обидва партизани готуються до рішучої боротьби проти німців і не хочуть відходити разом із російськими частинами, які з вечера вже переходять через річку Хорол під Веселим Подолом, у намірі пішки прямувати на Полтаву.

Ранком відбулася передбачена урочиста зустріч обидвох "союзних" кіннот.

Ми вилаштувались у повному складі, крім невеличкої варти, що берегла мосту на Хоролі. Полк вирядився на площі проти нової церкви, куди проходив широчезний шлях Хорол-Полтава. Ранок був гарний, теплий, погідний, лише білі пухнасті хмаринки, які тільки в нас в степах бувають, пливуть по такому блакитно-блакитному небі, прислонюючи яркий блеск сонця.

Широкий шлях спускається повільно під гору до Хоролу і попри нього видко далеко попереду будинки, а далі високі берести.

Ось на шляху зачорніло і до нас почав наближатися живий темний мур – на всю ширину шляху. Близче та близче. Над муром виднів вже ліс штиків, що мають прапорці і виблискують своїми кінцями понад тими прапорцями; вже чути глухе дуднення і гуркіт, вже видко під списами нерівну поблискуючу площу темно-зелених залізних проти-шрапнелевих німецьких шоломів, бо йдуть на параду, значиться як у бій, вже можна відріжнити ритмічне хвилювання маси людей від рухливого моря кінських голів і тіл.

Попереді тієї маси ґрупа їздців, у невеличкій відстані.

Виїзджаю назустріч з малим прибічним почотом: Григоріїв – я, старшина перекладчик та два гайдамаки.

Побачивши нашу групу, Едлєр фон Донау дає знак рукою, і живий мур коней і людей раптом спиняється. Настає тишина, яка ворушиться тільки де-не-де форкаючими кіньми.

Від імени гайдамаків витаю українською мовою німецьку кінноту як нашого спільника та висловлюю думку, що ця спілка буде корисна обом народам, які напевно зуміють обопільно поважати і