Сергій Ухачевський - Чужа гра

вештаючись весняними вуличками, не розумів, чому всі відвернулися од нього. Ходив до болю знайомими місцями і відчував, що в горлі судомить, хочеться цілувати столи, за якими сидів з друзями… У гонитві за грішми та кар'єрою загублено частинку душі.

… Сумував за Оленкою. Намагався з нею зв'язатися, але на роботі повідомили, що звільнилася. Дома ніхто не брав трубку…

До всього на оргії в Кірцуна підхопив якусь болячку і боявся звертатися до лікаря — на прутні вискочила виразка і довго не гоїлася. Навіть уявити боявся, що це за хвороба. Гадав — усе мине, це випадковий прищик. Тим паче, останніх два дні він став потихеньку заживати.

59

Кінець травня був спекотним. Гаряче повітря брало людину в обійми і не випускало до кінця дня. Рятували кондиціонери в літаку. Після справ німецьких Ірина поверталася в пекло справ київських. У голові — сумбур думок, брак часу, розпечені машини, бетон полісу і офіс, що рятуватиме від спеки, але не від справ. А справ зроблено чимало. Перельоти, телефонні розмови з Пашею та Кірцуном щодо акцій «Руської». Подала заяви в міліцію на компанію Кіркуєва про неправомірне привласнення майна покійного чоловіка. Максимів домігся порушення кримінальних справ. Валентин кинувся «в біга».

Розібралася зі спадщиною. Акції та нерухомість продала, звела капітал докупи і перевела на рахунок до Німеччини. Сімсот тисяч вклала у справу…

Ірина стала президентом холдингу «Оілхоум», зареєстрованого в офшорній зоні Ірландії. Фірма об'єднувала: російський «Нефтепродукт Ltd» (Князь з «общаком»), «Чорне золото — Україна», (Інна, Ольга з батьком та п'ятдесят один відсоток державних акцій), «Ческе нафтовіца» (Смик, Куля, Мелон) та «Сибирский медведь» (Краснов з Пашею) і мала статутний капітал п'ятдесят мільйонів доларів. Директором «Оілхоум — Юкреін» став Шон О'Ніл, — спец по приховуванню прибутків в офшорах. Охорону здійснювала «Баракуда» — підприємство Максиміва.

Сьогодні фірма проводила прес-конференцію та презентацію…

Повертаючись додому, Ірина не попередила Оленку. Коли відчинила двері, помітила чоловічий одяг на вішаку. «Невже Шлапак»?! — жахнулася. Але коли зайшла в спальню, побачила Оленку, що спала в обіймах Максиміва. Ірина закотила очі.

Коли прокинулися «квартиранти», Петро, чухаючись і позіхаючи, в сімейних трусах пройшов у туалет. Побачивши Ірину, чомусь пригнувся, прикрив рукою труси і кинувся назад.

— Петре, — гукнула Ірина, — мене нічим не здивуєш!

За мить він був у спортивному костюмі, привітався і шмигонув у ванну. У довгій нічній сорочці, сонно хитаючись, прийшла Оленка. Сказала хрипко: «Привіт!» і закурила.

— Не гніваєшся? — запитала, — що з Петром…

— Тільки б не зі Шлапаком!

— З ним покінчено. Класний мужик Петро. Коли розповіла, що сталося зі мною, тих виродків надовго запакував у лікарню…

Максимів вийшов із ванної свіжий, поголений, і, ховаючи погляд, попросив Оленку зробити каву. Коротко поговорили про справи.

… О’Ніл о дев’ятій зібрав працівників у великій залі офісу і привітав з початком роботи. Говорив через перекладача. Поставив вимогу упродовж трьох місяців усім оволодіти розмовною англійською… Ірина посміхнулася — кадри підбирав батько Ольги. Винаймав досвідчених працівників, що знали справу — це головне.

Після цього О’Ніл надав слово Ірині.

— Шановні колеги, вчасно приходити на роботу і стежити за одягом — добре. Щодо мови… головне, щоб ви виконували роботу. Але якщо почую від когось «штокання» і «какання»… Це не стосується переговорів з росіянами. Ми працюємо в Україні. Рекомендую пану О’Нілу у тримісячний термін вивчити мову цієї держави!

Вона мала показати, хто тут хазяїн. Потім покликала Шона до себе і вилаяла, вживаючи нецензурні вирази типу shotprik[22], пояснюючи, що він — найманий працівник, як і всі інші. Схвильовані, пригналися Ольга з Інною.

— І нам розмовляти українською?! — обурилася Інна — сама з села, що вперше почула живу російську у вісімнадцять років.

— І Османа навчи — порадила президентка.

— Він, падлюка, вміє!

— Отже, питання вирішено… — підсумувала Ірина. — Надійшла пропозиція від Кірцуна. Хоче мати акції «Оілхоуму». Згадував Кіркуєва та Бацилу.

— А як щодо акцій «Руської»? — запитала Ольга.

— Пропонує, щоб я купила двадцять три відсотки за півтора мільйона доларів. Для нього навіть Паша не авторитет.

— Мені страшно, — зізналася Ольга.

— Немає кого боятися. Поки що все йде за планом. Від сьогодні підминаємо під себе дрібні компанії. Головний удар робити на зниження гуртових цін… Чорт забирай, мені подобається роль леді-бос! Ще б трішки знань!..

Коли подруги пішли, Ірина зателефонувала до Князя.

— У тебе все напоготові? — запитала.

— Майже. Залишилися деталі…

— Де Циган? Відчуваю, що крутиться поряд. Тривожно.

— Тебе охороняють профі. Ви запросили на презентацію потрібних людей?

— Так. Інша справа, — чи прийдуть.

— Для них це — приманка… Вечір буде багатообіцяючим.

В обід приїхав Краснов з компаньйонами. Над'їхав Горпищенко з Наташею. Ольга, побачивши її, пішла до себе. Ірина попросила Юрія Федоровича, щоб відіслав коханку на роботу. Попри всі жіночі принади, у Наташі не вистачало клепки; вона влаштувала скандал:

— Да пошли в жопу твои компаньоны! Он поедет бухать на презентацию, а ты, Наташенька, сиди в офисе!.. — зробила вигляд, ніби збирається йти, але Юрій Федорович схопив за руку і почав вмовляти, виправдовуватися — мовляв, тут донька…

На що Наташа заявила:

— Познакомь меня с ней, и мы станем подругами! Или она такая дура, что стыдно знакомить?!

Обличчя Юрія Федоровича налилося кров'ю, він гаркнув:

— Пошла вон, дура! К телефонам!

Пиху Наташі як вітром здуло, почала щось шепотіти Горпищенкові, але той повторив: «На работу, идиотка»! Дівчина вибігла з приміщення. Юрій Федорович, як камінь з душі скинув. Підбігла Інна,