Міхаель Андреас Гельмут Енде - Нескінченна історія

- Ага, це значить, що ви знову маєте для мене якусь чергову добру пораду? - запитав Бастіян, глузливо посмі­хаючись.

- Ні, не пораду, Бастіяне, - відповів Атрею. - Це про­позиція, яка тобі на перший погляд, можливо, і не сподоба­ється. Та перш ніж її відхиляти, гарненько подумай. Ми з Фухуром весь цей час ламали собі голову над тим, як тобі допомогти. Все зводиться до того, як на тебе впливає Знак Дитинної Царівни. Без влади Аурина ти не зможеш мати того, що маєш тепер, тобто здійснення всіх твоїх бажань, але користаючи з сили і влади Клейнода, ти втрачаєш себе, ти все менше і менше тямиш, куди йдеш і де врешті-решт маєш намір опинитися. Якщо ми нічого не зробимо, то не­минучі настане мить, коли ти остаточно про все забудеш.

- Про це ми вже говорили, - відрубав Бастіян. - Що

ще?

- Коли я носив Клейнод, - продовжував Атрею, то все було інакше. Мене він вів, але при цьому нічого в мене не забирав. Можливо, тому, що я не людина, і отже, не маю спогадів про людський світ, які міг би втратити. Тобто я хочу сказати, мені він не шкодив, якраз навпаки. Тому я хотів запропонувати, щоби ти передав Аурин мені і щоб са­ме мені довірив керувати нашим походом. Я буду шукати для тебе шлях. Що ти на це? Згода?

- Виключено! - холодно відказав Бастіян.

Фухур знову повернув голову.

- Невже ти навіть подумати про це не хочеш?

- Ні, - відповів Бастіян. - Навіщо?

Тут Атрею вперше розсердився.

- Бастіяне, схаменися! Так далі бути не може, погодь­ся! Невже ти не бачиш, що цілком змінився? Що в тобі від тебе колишнього вже майже нічого не залишилося? А що буде далі?

- Красно вам дякую, - різко відказав Бастіян. - Дякую, що ви постійно турбуєтеся про мене і про мої справи! Але мені, відверто кажучи, було б набагато приємніше, якби ви нарешті дали мені спокій. Я хотів би тім нагадати (у разі, якщо ви раптом про це забули), що це я - той, хто врятував Фантазію, я - той, кому Місяцівна довірила Знак своєї вла­ди. І вона, мабуть, знала, що робить, бо інакше залишила б Аурин тобі, Атрею. Однак чомусь відібрала Клейнод у тебе і дала його мені! Кажеш, що я змінився? Так, дорогий дру­же, любий мій Атрею, ось тут ти цілком правий! Я вже не той наївний, довірливий простак, якого ви й досі хотіли б у мені бачити! Сказати, чому ти насправді хочеш забрати під мене Аурин? Бо ти заздриш, ти просто-напросто мені зазд­риш. Ви ще мене не знаєте! Але якщо й далі продовжувати­мете в цьому ж дусі - кажу ще раз, по-доброму, - тоді я вам покажу, який я!

Атрею знову нічого не відповів. Але Фухурів лет рап­том втратив усю свою міць. Щастедракон насилу летів, на­че підстрелений птах, опускаючись усе нижче і нижче.

- Бастіяне, - нарешті через силу видушив із себе Ат­рею, - ти ж насправді не думаєш того, про що оце щойно казав. Забудьмо це. Ти цього ніколи не говорив.

- Ну, гаразд, - відповів Бастіян. - Як собі знаєш. Не я цю розмову почав. Мені якось байдуже, але якщо ти так хо­чеш, забудьмо.

Якийсь час вони летіли мовчки.

Удалині, серед лісу орхідей, забовванів замок Горок, Він і справді виглядав як велетенська рука із п’ятьма роз­чепіреними пальцями.

- Але одну річ я все-таки хотів би з’ясувати раз і наза­вжди, - зненацька сказав Бастіян. - Я вирішив не поверта­тися назад. Узагалі ніколи. Я назавжди залишуся у Фанта­зії. Мені тут дуже навіть подобається. Тому я радо відмов­люся від усіх своїх спогадів. А що стосується Фантазії і її майбутнього, то я готовий для Дитинній Царівні тисячі но­вих імен. Нам більше не треба людського світу!

Раптом Фухур різко розвернувся і полетів назад.

- Гей! - крикнув Бастіян. - Що ти виробляєш? Лети да­лі! Я хочу розгледіти Замок Горок зблизька!

- Я більше не можу, - відповів Фухур надтріснутим голосом. - Я справді більше не можу.

Приземлившись біля каравану, вони застали своїх су­путників страшенно стривоженими. Виявилося, що на них напали. То була банда - приблизно п’ятдесят напіввелет- нів, вбраних у чорні обладунки, які нагадували хітинові панцери комах. Чимало посланців порозбігалися, рятую­чись від небезпеки, а тепер поверталися поодинці або ж гу­ртками. Інші відважно билися, намагаючись чинити спро­тив, але так і не змогли нічогісінько вдіяти. Велетні в обла- дунках перемогли їх так легко, ніби йшлося про дитячі за­бавки. Троє лицарів - Гікріон, Гісбальд і Гідорн - героїчно стали на прю, проте не змогли здолати жодного супротив­ника. їх побили, роззброїли закували в ланцюги і кудись поволокли. Але перш ніж нападники пішли, один із чорних напіввелетнів прокричав якимось дивним, металевим голо­сом:

- Це послання від Ксаїди, володарки Замку Горок для Бастіяна Бальтазара Букса. Вона вимагає, щоби Рятівник Фантазії здався на її ласку, підкорився їй і заприсягся усім, чим він є, що він має, що вміє і чим володіє, служити їй як вірний раб. Коли ж він до цього не готовий, якщо він замислив якийсь підступ, щоби протиставити його волі Ксаїди, троє його друзів - лицарі Гікріон, Гісбальд і Гідорн - сконають під тортурами ганебною, повільною, страшною і жорстокою смертю. Тож нехай він не зволікає, бо час для лицарів спливе завтра рано, зі сходом сонця. Це послання від Ксаїди, володарки замку Горок, для Бастіяна Бальтаза­ра Букса. Послання переказане.

Бастіян до болю закусив губу. Атрею і Фухур заціпені­ло дивилися перед собою. Вони мовчали, однак Бастіян прекрасно знав, про що вони думають. І те, що вони нама­галися не виявляти своїх почуттів, ще дужче його розлюти­ло. Однак зараз був не той момент, аби з’ясовувати стосун­ки. Нагода ще трапиться. Згодом.

- Я в жодному разі не піддамся на Ксаїдин шантаж, це, мені здається, зрозуміло, - голосно звернувся він до посла­нців, що згромадилися довкола нього. - Ми мусимо негайно виробити план, як чимшвидше визволити трьох в’язнів.

- Це буде нелегко, - висловив здогад Іллюан, джин з орлиним дзьобом. - Навіть усі разом ми не дамо ради з ти­ми чорними напіввелетнями, у цьому ми вже переконали­ся. І навіть якби ти, повелителю, і Атрею, і його щастедра- кон - якби ви утрьох повели нас у бій, а тоді билися з нами, все одно ми не змогли би взяти приступом замок Горок або здобули б його дуже нескоро. А життя трьох