Стівен Кінг - Кінець зміни

Він гучно, довго відригує, і йому стає трохи легше — хтозна-чому. Це відчуття довго не протриває, але кожне полегшення йому дороге. Він витрушує три таблетки знеболювального (які наводять його на думку про стрільбу з іграшкової рушниці в розлюченого слона) і запиває їх водою з-під крана. Потім умивається холодною водою, намагаючись трохи усунути блідість. Це не допомагає, і він плескає себе по щоках — два ляпаси по кожній. Холлі і Джером не повинні знати, як йому зле. Йому пообіцяли цей день, і треба скористатися ним — кожною хвилиною. До півночі, якщо треба.

Він виходить із вбиральні, нагадуючи собі випростатися і не хапатися за бік, — і тут гуде його телефон. Піт хоче поділитися результатами свого «сукотлону», думає він, але ні: це Норма Вілмер.

— Я знайшла теку, — каже вона. — Ту, що покійниця, велика Рут Скапеллі…

— Так, — сказав він. — Список відвідувачів. І хто ж там?

— Немає там списку.

Він прихиляється до стіни й заплющує очі: «Ой, бл…»

— Але є одна записка на папері з «шапкою» Бабіно. Там сказано, цитую: «Фредеріка Лінклаттер має допускатися і в час відвідин, і по його закінченні. Вона сприяє одужанню Б. Хартсфілда». Це знадобиться?

«Якась дівчина, стрижена під їжачка… — думає Ходжес. — Страшненька дівка з купою татуювань».

Поки що це йому нічого не говорить, але щось у пам’яті ворухнулося, і тепер він розуміє, в чому річ. Він зустрічав худеньку дівчину з «їжачком» у «Discount Electronix» у 2010 році, коли вони з Холлі й Джеромом йшли по сліду Брейді. Навіть через шість років він може згадати, що вона сказала про свого співробітника по «Кіберпатрулю»: «Це щось із його мамунею, можу закластися. Він просто навісніє за нею».

— Агов, ви ще тут? — Норма, здається, дратується.

— Так, але зараз маю йти.

— А ви хіба не казали про додаткові гроші в разі…

— Так, звичайно, я подбаю, Нормо. — Він завершує розмову.

Таблетки свою справу роблять, і тепер він на середній швидкості може дійти до офісу. Холлі і Джером стоять біля вікна й дивляться на Нижню Мальборо, і за обличчями, з якими вони озираються на звук відчинених дверей, Ходжес розуміє: вони щойно говорили про нього. Але замислюватися над цим немає коли. І розмірковувати теж. Зараз у нього на думці перепрограмовані «заппіти». Питання від самого того моменту, коли вони почали складати факти докупи, стояло так: як міг Брейді хоч якось модифікувати ті пристрої, якщо лежав прикутий до ліжка в палаті й насилу міг ходити? Але ж він був знайомий із кимось, хто міг би таке зробити для нього, чи не так? Хтось із колишніх колег. Хтось, хто міг провідувати його у «Відрі» з письмової згоди Бабіно. Дівчина-панк у татуюваннях і з випендрьожними манерами.

— Відвідувачка Брейді — єдина особа, яка до нього приходила, — це жінка на ім’я Фредеріка Лінклаттер. Вона…

— «Кіберпатруль»! — майже кричить Холлі. — Вони разом працювали!

— Точно. Ще там був третій — напевне, бос. Хтось із вас пам’ятає, як його звали?

Холлі і Джером перезираються й хитають головами.

— Це давно було, Білле, — каже Джером. — Та й ми тоді були зосереджені на Хартсфілді.

— Так. Лінклаттер я тільки й пам’ятаю, бо вона незабутня якась.

— Можна вашим комп’ютером скористатися? — питає Джером. — Раптом я зможу цього чувака знайти, поки Холлі шукає про дівчину?

— Звичайно, будь ласка.

Холлі вже за своєю машиною, вона сидить з ідеально прямою спиною і стукотить по клавіатурі. При цьому вона, як із нею часто буває від зосередженості, говорить уголос: «Чорт. На „Білих сторінках“ немає ні номера, ні адреси. Хоча малоймовірно: багато незаміжніх жінок сюди не внесені… Стоп, чорт, тут телефон… а ось сторінка у Фейсбуку».

— Мене не дуже цікавлять фоточки з літньої відпустки і кількість друзів, — каже Ходжес.

— А ти певен? Друзів у неї лише шестеро, зокрема Ентоні Фробішер. Я майже зовсім певна, це і є…

— Фробішер! — кричить Джером із кабінету Ходжеса. — Ентоні Фробішер — ось хто третій у «Кіберпатрулі»!

— Що, Джероме? — каже Холлі. Вигляд у неї самовдоволений. — Знову я перша!

6

На відміну від Фредеріки Лінклаттер, Ентоні Фробішер існує в телефонних довідниках: і як такий, і як «Ваш комп’ютерний гуру». Номери однакові (напевне, мобільний, думає Ходжес). Він зганяє Джерома зі свого крісла і сідає туди сам, повільно, обережно. Той больовий розряд, який він отримав, сидячи на унітазі, ще не забувся.

Слухавку беруть після першого гудка.

— Комп’ютерний гуру Тоні Фробішер слухає. Чим можу вам допомогти?

— Містере Фробішер, це Білл Ходжес. Може, ви мене не пам’ятаєте, але…

— О, я вас чудово пам’ятаю, — голос у Фробішера обережний. — Що вам потрібно? Якщо ви про Хартсфілда…

— Я щодо Фредеріки Лінклаттер. Чи ви не маєте її чинної адреси?

— Фредді? А навіщо вам хоч якась її адреса? Я не бачив її, відколи «DE» закрилася.

— Справді? А на Фейсбуку ви друзі.

Фробішер недовірливо сміється:

— А хто в неї там іще? Кім Чен Ин? Чарльз Менсон? Послухайте, містере Ходжесе, у цієї сучки з її приколами друзів немає. Найближча їй істота — то був Хартсфілд, але мені щойно прийшло на телефон розсилкою, що він помер.

Ходжес не знає, що це за розсилка, та й не хоче знати. Він дякує Фробішерові й вішає слухавку. Він розуміє, що серед тієї жменьки друзів Фредді на Фейсбуку справжніх друзів немає, вона просто їх додала, щоб не почуватися геть самотньою. Холлі теж могла б зробити щось таке колись давно, але зараз у неї є друзі. На щастя для неї і для них. Звідси питання: як знайти Лінклаттер?

Пошуками «того, що впало» Ходжесова контора займається, але більшість їхніх методів усе ж спрямовані на пошуки поганих людей із поганими друзями, довгими досьє і виразними обличчями саме для оголошень «Розшукується». Він може вийти на неї, у цю комп’ютерну еру мало хто опиняється абсолютно поза доступом, але знайти її треба швидко. Щойно якась дитина вмикає котрийсь із «заппітів», вона завантажує рожевих рибок, починаються сині спалахи — і, як свідчить досвід Джерома, далі йде передпороговий заклик відвідати сайт zeetheend.

Ти ж детектив. Так, хворий на рак, але все-таки детектив. Тож відкиньмо всю сторонню фігню й візьмімося до безпосередніх обов’язків.

А складно все-таки. Сама думка про усіх тих дітей — яких Брейді тоді не вдалося знищити на концерті «Довколишніх» — весь час заважає. Серед них була й сестра Джерома, і коли б не Деріс Невілл, то Барбара була