Олександр Сергійович Подерв'янський - Африка, сни

речами, то якими тут мають бути хлопці? – удивился вслух магараджа.

— У них, сер, давні воїнські традиції, – сказал Чарльз, – в старовину у них була каста воїнів-кшатріїв, в Україні їх називали козаками. Вони жили на острові посеред Дніпра і там вправлялися в бойових мистецтвах. Їх боялися всі, сер, і поляки, і турки, і татари.

— А їхні жінки були з ними? – спросил магараджа.

— Ні, сер, – ответил Чарльз.

— Чому? – полюбопытствовал магараджа.

— Вони втекли від жінок, сер.

— Навіщо? – спросил магараджа.

— Тому що їхні жінки були крутішими за них, сер, – сказал Чарльз, и оба дружно захохотали.

— Ми якраз хотіли показати вам нову студію для програми «Армагедон», сер, – сказал магарадже Сосуновский. – Це дуже успішна програма. Ми тільки на рекламі заробляємо шалені гроші…

— В чому полягає суть програми? – спросил магараджа.

— Інтерактивна гра, – сказал Сосуновский. – Пересічна людина рятує світ…

— І виграє десять мільйонів доларів? – спросил магараджа.

— Саме так, – сказал Сосуновский. – Мільйони людей по всій Україні дивляться цю програму. У нас шалені рейтинги.

— Це так, – сказал магараджа. – Якщо ти врятував світ і не отримав за це десять мільйонів доларів, ті, кого ти врятував, будуть дивитися на тебе, як на ідіота.

— Такі часи, сер, – сказал Сосуновский.

— Це погані часи, містер Сосуновський, – сказал магараджа жeстко. – Часи, коли люди стають невдячними, жінки – схожими на чоловіків, а чоловіки – на жінок, – и окинул гендиректора неодобрительным взглядом.

116. ИНТ. КИЕВ. ГЕНДЕЛЫК. ДЕНЬ.

— Ви самі вірите у всю цю хрєнотєнь? – спросил Лифанчук.

— Вірю-не вірю, яка різниця? – сказал оябун. – Фактом залишається те, що дітей вкрали, тобто це було комусь потрібно. Для мене має значення тільки те, що батько цих дітей був би щасливий знов їх побачити і не пожалкував би задля цього своїх мільярдів.

— Це середньовічні байки, – сказал Лифанчук. – Діалектичний матеріалізм давно поставив крапку у цьому питанні.

— Питання тут народжується суче: яка різниця між ідеалізмом та матеріалізмом злоїбучим? – задумчиво сказал оябун. – Але якщо ви тільки зробите це фантастичне припущення, то неймовірна історія стає логічною і зрозумілою. Ваші матеріалістичні погляди тільки все заплутують, товаришу.

— Тож навіщо було красти дітей? – спросил Лифанчук.

— Це давня історія, – сказал оябун. – І мені відомо не все. Покидьки, які вкрали дітей, діяли на замовлення. І я здогадуюсь, на чиє. В цій країні є тільки одна людина, яка могла б ними зацікавитися. Але щось у них не склалося, і замість замовників дітей отримала наша чарівна леді.

— Хто цей замовник? – спросил Лифанчук.

— Так, один пройдисвіт, – сказал оябун. – Ми, звичайно, теж не янголи, але ми ніколи не крали дітей, – и добавил: – Але це ще не найгірше.

— Що може бути гірше? – спросил Лифанчук.

— Він вампір, – сказал оябун просто, – Нащадок Дракули.

117. ИНТ. АСК. КОРИДОР. ДЕНЬ.

Магараджа с процессией несся по коридору АСК. Сільодка смотрел ему вслед.

— Він упізнав її, – сказал Сільодка Матильде. – Він сам цього ще не знає, але він упізнав її. Я це відчуваю.

— Він навіть зробив її ведучою, наша Попелюшка зробила кар’єру, сучка мала. А моїх дуреп відрахували з першого тура. Сидять зараз, ревуть, дури. Ненавиджу, – сказала Матильда с ненавистью.

— Це не має ніякого значення, ти це чудово знаєш, невже ти подумала, що вона буде телеведучою? – сказал Сільодка. – Поїзд уже прибув.

— Так, поїзд уже прибув, – сказала Матильда, оскалившись. – Тепер, дiйсно, це все лайна варте, – и она вынула маленькое зеркальце…

118. ИНТ. КИЕВ. ГЕНДЕЛЫК. ДЕНЬ.

— Це неможливо, – сказал Лифанчук. – Вампірів давно не існує. Якби вони були, китайська розвідка знала б про них.

Оябун внимательно посмотрел на Лифанчука и широко улыбнулся.

— Як я раніше не здогадався? – сказал он.

— Я тут в особистих справах, – сказал Лифанчук.

— Зрозуміло. Жодних питань, – сказал оябун. Он допил водку и сказал: – Але в світі є речі, яких не знає навіть китайська розвідка.

Лифанчук сделал протестующий жест, но оябун продолжал холодно:

— Вампіри існують. Вони вже зовсім не ті, що раніше, вони пристосувались, вони більше не ходять в чорних плащах і не живуть у замках, вони можуть виглядати, як звичайнісінькі рагулі, але тим гірше. Вони опановують владу, бізнес і політику. Але найбільше їх цікавить телебачення.

— Чого ж вони хочуть? – спросил Лифанчук.

— Влади над світом, – сказал оябун. – Я не знаю, для чого саме, але наша дівчинка потрібна їм. В цій точці сходиться все.

— Знову «фантастичне припущення»? Гаразд, у цьому щось є. Але я не думаю, що Матільді відомо про походження нашої принцеси, – покачал головой Лифанчук.

119. ИНТ. АСК. КОРИДОР. ДЕНЬ.

Матильда смотрела в маленькое зеркальце, в котором отражался поезд.

120. ЭКСТ. КИЕВ. СТАНЦИЯ «КИЕВ-ТОВАРНАЯ». ДЕНЬ.

Товарняк стоял на станции «Киев-Товарная». Грузчики грузили ящики с томатным соком в рефрижераторы. Одна из упаковок разорвалась, жирные мухи летали над красной лужей, худые вокзальные собаки лакали еe. Тут же с деловым видом ходило несколько ворон. Большой чeрный ворон прыгал рядом с ними.

121. ИНТ. КИЕВ. ГЕНДЕЛЫК. ДЕНЬ.

— Мені самому ніколи не спадало на думку, що Галя... Хоча вона моя учениця, і я добре її знаю. Правда, мене більше цікавила мати, – сказал Лифанчук.

— Розумію, – сказал оябун. – Мабуть, це і є ваші особисті справи, – и он улыбнулся похабно.

— Від Матільди слід веде до одного покидька, – сказал Лифанчук холодно.

— І ви чекали на нього в цій богом забутій дірі, щоб звести рахунки і непомітно вшитися, – подытожил оябун. – Тактика тарантула.

Лифанчук кивнул головой.

— Прекрасно, містер Спайдермен, – сказал оябун. – Мені чомусь здається, що той, на кого ви чекали в своєму павутинні, і той, кого маю на увазі я – одна особа. Отже, в селі він не з’являвся, це означає, що він нічого не знає. А він би обов’язково з’явився, якби знав. У нас є шанс.

— Влад, – сказал Хуяма и похрустел суставами.

— Його звуть Влад? – спросил Лифанчук (крупный план, акцент).

— У нього багато імен, – сказал оябун. – А цей псевдонім він узяв на честь князя, його славетного пращура.

— Звідки ви все це знаєте? – спросил Лифанчук завистливо.

— Ми українська якудза, – сказал оябун гордо. – І ми знаємо все. Майже все. Ми навіть знаємо, що колись цей покидьок вчився в Китаї у знаменитого майстра. Чи не у вас раптом?

Лифанчук взмахнул палочками для еды, и поймал муху – на этот раз основательно. Муха перебирала лапками, пытаясь вырваться из плена. Лифанчук грозно посмотрел на муху, борясь с искушением раздавить