Кайла Броді-Тернер - Клуб підбитого катафалка, Кайла Броді-Тернер

Опинившись знову на сходах, дівчина затремтіла.

–Ти як?

Вона мовчки кивнула, починаючи новий спуск. Жодного фікуса, ба більше: жодних тобі більше дверей. Тепер спуск сходами закінчувався коридором. Якщо наступні три поверхи вони пройшли  одразу, і це підняло їм настрій, змусивши думати, що не все втрачено, то те, що чекало далі уже викликало протилежні думки. Шкільний коридор мав бежеві стіни і сіру підлогу. Він був закинутим, тут було безліч розкиданих речей і папірців. Лів не помітила, як Аарон закляк. Вона роззирнулась і скочила, сполотнівши.

–О, Господи!– скрикнула вона, закривши руками рота.

Вона чи то закричала, чи то заплакала, побачивши тіло маленької дівчинки, яка стискала скривавлену іграшку. Її крихітне тіло було в дірках від десятка куль. Поранень було так багато, що це розірвало її одяг на грудях. Плачучи, Лів схопила стару куртку, яка лежала на підлозі і вкрила нею тіло померлої. Вона впала на коліна і розплакалась. Несподівано, Лів відчула руки Аарона на своїх плечах. Інстинктивно вона повернулась до нього, сховавши своє обличчя на його грудях. Він, так само інстинктивно, притис її до себе, міцно обійнявши.

–Який жах…Я не знала, що в мене є такий кошмар…– схлипнула вона.

–Бо він не твій.–тихо відповів він.

Лів підняла голову, намагаючись піймати його погляд, та Аарон дивився перед собою, майже не моргаючи. Йому не треба було нічого пояснювати. Вона зрозуміла все без слів.

–Нам треба повернутись.– сказала вона.

–Дверей немає. Ми маємо пройти через цей коридор.– здушеним голосом промовив Аарон.– Ти все тут запам’ятала? Дівчинка, куртка, вазон, постер стосовно випускного, флаєр майбутньої баскетбольної гри.

Лів кліпнула.

–Повтори.– стримано сказав він.

–Дівчинка…Куртка…вазон…випускний…баскетбол.

–Добре.–коротко кивнув він.– Тоді нам туди.

Лів змовкла. Вона не сміла щось говорити і просто дозволила Аарону вести її коридором, переповненим дитячими тілами.

–Я не запам’ятала скільки там було…–розгублено сказала вона, розуміючи що останній коридор не порахувала тіла.

–Я пам’ятаю. Ти звертай увагу на інтер’єр.

–Е…Помпони, бите скло, гільзи…–вона затремтіла і закрила рота руками.

Аарон мовчки йшов далі.

–Пробач мені.– прошепотіла вона. –Я просто не можу це витримати і не знаю, як ти…

–Не жалій мене, Лів. – хитнув головою він.– Просто йди далі  і запам’ятовуй інтер’єр. Чим швидше ми виявимо аномалію, тим швидше залишимо цей коридор.

Вона послухала його. На двадцять першому колі, Лів усвідомила страшну деталь: тіла більше не шокували її. Вони сприймались як частина всієї локації. Вона почувала себе через це десятикратним чудовиськом, не здатним на емпатію.

Коли вони увійшли у новий коридор школи, тіл більше не було.

–Це остання.– повідомила Лів.– Хутко, нам туди.

Вони нарешті вийшли до нового коридору, цей уже нагадував готель. Аарон смачно вилаявся і сів на підлогу.

–Я нікуди не піду.

–Припини. Ми майже вибрались!

–Скільки таких «майже»?–підняв на неї очі Аарон.– Бо я нарахував сто сорок шість. Сто сорок шість, Лів! Ти витримаєш ще сто сорок шість поворотів? Бо мене зараз виверне, якщо я зроблю бодай крок цим сраним коридором.

–Гаразд. –зітхнула вона.–Сиди тут, я піду перевірю.

–Валяй.–махнув рукою він.

Вона рухалась коридором, зачіпаючи ручки кожних дверей. Всі були замкнені. Заради цікавості, вона натисла кнопку ліфта і пішла собі далі. Та коли двері ліфта відкрились, Лів крикнула.

–Я знайшла вихід!

–Це грьобана ілюзія. –стомлено протягнув він.– Зайдеш у них – і все наново.

–Йди сюди!– крикнула вона.

–Ні.– відповів Аарон.

–А яка альтернатива? –роздратовано крикнула вона.– Сидіти тут? Чекати чого?

–Та, в сраку!– кинув він.

–А як же твоє підвищення?

–Його туди ж!

–Та годі тобі.

–Серйозно. Йди прямісінько в ті двері, виходь з симуляції і забирай собі те довбане підвищення. Мене все це дістало.

Лів зітхнула. Мабуть побачивши той клятий коридор школи, Аарон втратив залишки мотивації. Їй в голові не вкладалось як він всміхається, як живе далі після того, свідком чого він став у дитинстві? І як взагалі вижив? Проте питати про це вона не мала права. А він не зобов’язаний ділитись. Бо хто вона йому? Конкурентка, якій він готовий поступитися, бо втратив сили боротись? А вона, що? Просто кине його після того, що дізналась і забере собі те підвищення? А чи не стало це підвищення ефемерною причиною для підтримки рівня токсичності у їх стосунках? Бо, здається і Лів, і Аарон припинили сподіватись на нього, щойно кожен з них стикнувся зі своїми найбільш глибокими, сповненими болю, спогадами. Після того, що їх компанія змусила кожного з КПК пройти, жоден із них не бажав залишатись у цій корпорації зла. Вони прагнули вийти звідси, виключно для того, щоб знищити все це і йти, не обертаючись на вибух своїх забутих мрій та амбіцій. Тож, поглянувши на ліфт востаннє, вона повернулась до Аарона і сіла біля нього на підлогу. Він підняв на неї очі.