Зигмунт Мілошевський - Зерно правди

сигнал тривоги примусить прибігти сюди медсестру, яка, мабуть, дуже здивується, знайшовши датчик під сорочкою на своєму місці. Цей стан був викликаний не змістом інформації, і не ніком автора, а годиною публікації.

Він добре пам’ятав момент, коли зателефонувала Міщик і повідомила, що йому треба негайно з’явитися на Єврейській. Клара тягла його до ліжка, за мить до цього він стояв біля вікна й спостерігав, як наближення світанку вихоплює в темряві обриси предметів, провіщення нового дня. Схожим чином Мишинський описував момент, коли він помітив тіло. Навіть якщо зважити на туман, усе відбувалося на світанку.

Перевірив. 15 квітня 2009 року сонце в Сандомирі піднімалося з-над горизонту о 4:39.

Інформація на «Контакті» з’явилася о 4.45. А це означало, що її автором міг бути або вбивця, або той, хто із самого початку брав участь у слідстві. Або одне й друге, бо відучора він дедалі більше переконувався, що знає вбивцю, це мусить бути хтось, із ким він працює та щодень, п’є каву, переглядає документи й планує, що зробити наступного дня. І хоча він ще зранку припускав таку можливість, це підтвердження його думки примусило серце шалено калатати.

Тепер йому потрібна інформація від Мишинського, і треба подзвонити до Кузнецова. Та передусім потрібні документи справи. Ніколи досі він так гостро їх не потребував.

4

Окей, він потребував документів, але це вже було занадто. Прекрасна асистентка келецької філії Інституту національної пам’яті, такий собі тип міні-мішлена, який складається із самих округлостей, проте жодна не є зайвою, під’їхала до нього з візком, ущерть навантаженим документами, привітно посміхнулася й почала викладати течки на стіл. Їх було чи не сто.

— Це точно все для мене?

— Процеси проклятих солдатів із сандомирського повіту в 1944-1951 роках, так?

— Саме так.

— Ну, тоді це точно все для вас.

— Пробачте, я просто перепитав.

Працівниця подивилася на нього крижаним поглядом.

— Послухайте, я тут працюю сім років, писала про них магістерську роботу, докторську дисертацію і габілітацію, написала кільканадцять статей і дві книжки. Якраз ці течки я можу на полицях знайти із зав’язаними очима.

Почувши про зав’язані очі, він ледь посміхнувся, бо згадав один анекдот, досить сороміцький, але смішний.

— І попереджаю, якщо ви спробуєте розповісти анекдот про зав’язані очі, мисливців і саперну лопату, то я заберу документи, вас виведе звідси охорона, а наступного разу вам доведеться прислати уповноваженого. На вашу сексистську шовіністичну банду не діє жоден науковий ступінь, треба ломакою гатити по пиці і по яйцях, щоб додати трохи культури до дурних довбешок. Зрештою, неважливо, вам іще потрібна моя допомога?

Він лише заперечно похитав головою, боячись зізнатися, як на нього діє такий темперамент, ладен був віддати все, що завгодно за номер її телефону. Асистентка грізно глянула на нього й пішла геть, демонстративно похитуючи стегнами.

— Хвилиночку! Я хотів запитати..

— Присягаюся якщо це ви про номер телефону чи ще якісь дурниці...

— Ні-ні, йдеться про інформацію.

Витягнув аркушика з виписаними прізвищами, які його цікавили й простягнув молодій жінці.

— Будник, Будник, дівоче прізвище Шушкевич, Шиллер, — читала вона вголос, тоді на мить замовкла й глянула на нього з підозрою. — Вільчур, Міщик, Соберай, Соберай, дівоче прізвище Шотт.

— Вам знайомі ці прізвища?

— Не всі.

— А деякі?

— Звичайно. Невже я справді мушу витатуювати собі науковий ступінь на чолі чи відрізати цицьки, щоб до мене хтось із вас, видатних дослідників історії, поставився серйозно?

— Ви завдали би непоправної втрати...

Жінка кинула на нього нищівний погляд.

— ...спотворивши чоло, за яким криється такий блискучий аналітичний розум.

5

— Ви мене чуєте, пане комісаре?

— Так, звичайно.

— Пробачте, що так довго, але я мала передивитися все докладно у відділі інформації.

— Звісно.

— Отож, кожне повідомлення користувача «Некама» було надіслане з номеру ІР, який є шлюзом мережі «Orange».

— Тобто, хтось користувався мобільним інтернетом?

— Не думаю, бо повідомлення висилалися із браузера «Skyfire» запущеного на системі «Symbian».

— Отже...

— Отже хтось своїм телефоном «Нокія» зробив фото, у телефоні залогувався до «Контакту», у телефоні написав текст і з телефона вислав.

— Окей, я зрозумів, а ви можете мені продиктувати ці номери, щоб я перевірив їх в «Orange»?

— Звичайно.

— Олеже, будь ласка, ти ж знаєш, що так не можна.

— Це востаннє, обіцяю.

— Олеже, я чую твоє «востаннє» двічі на тиждень! Ти не можеш один-єдиний раз залагодити все по-людськи? Надіслати листа з печаткою, почекати на відповідь? Щоб у мене була якась відмазка, будь-яка відмазка, щоб я могла сказати: так, комісар Олег Кузнецов із Вільчої теж надсилає нам офіційні запити.

— Ну знаєш, чинити так із родичами!

— Ти мені не родич.

— Як це? Адже ти своячка троюрідної сестри моєї дружини.

— І ти це називаєш ріднею?

— То що, маєш уже щось на моніторі?

— Сама не вірю, що вкотре роблю це для тебе, але слухай... усе було надіслане з номера 798 689 459, це пріпейд, куплений 24 березня десь у Кельце, не в салоні зв’язку, тому в мене немає точніших даних. Номер рідко дотувався в мережі, завжди до ППС за номером 2328 у Сандомирі, яка знаходиться... хвилиночку... на водонапірній башті на вулиці Шкільній. Власник користується телефоном «Нокія Е51», поширена модель, яку можна купити де завгодно.

6

Він залишився вірним рішенню відмовитися від знеболювального, але дорогою з лікарні до прокуратури попросив таксиста зупинитися біля продуктового й купив собі невелику пляшку «Джека Деніелса». Знеболювальне й релаксант в одному, а дозувати можна точніше, ніж «Кетонал». Перше, що він зробив у кабінеті, це хлюпнув собі трохи до чашки з «Легією» і майже душком вихилив кілька ковтків смердючого пійла. Так, цього він потребував більше, ніж відпустки в сандомирській лікарні коштом Фонду охорони здоров’я — попри всі наполягання, переконування й погрози лікаря на прізвище Сова. Він і справді так звався, і Шацький ледь стримався, щоб не запитати про доктора Штросмайєра з «Лікарні на околиці» лише тому, що не хотів дратувати медика, який за свою кар’єру чув цей жарт чи не від кожного пацієнта.

Вийняв із сейфа документи слідства («Глок» тимчасово перебував у поліційному депозитарії) і розіклав перед собою на столі. Десь у них, він був упевнений, крилася відповідь на питання, хто убив трьох людей, хто от