Зигмунт Мілошевський - Зерно правди

Що менш офіційною була ситуація, то було гірше. У сцені на сходах перед прокуратурою, коли він промовив ті злощасні слова, котрі дехто сприйняв як декларацію антисемітизму, було помітно, що в нього їдуть нерви, і він себе не контролює. На обличчі з’явилася агресивна гримаса, одне око сіпалося, слова вилітали зі швидкістю кулемета й зливалися між собою, перетворюючись на невиразне белькотіння. Він нагадував тих, кого сам завжди висміював — бідолаха в сірому костюмчику, агресивний, недорікуватий, не в змозі скласти два слова докупи.

Та найдужче прибив його запис із ринку. На ньому був не шляхетний сивочолий служитель Феміди, який кавалерійським кроком долає центр прадавнього міста. А худий, блідий, передчасно постарілий чоловічок, який судомно кутався в піджак, щоб зберегти бодай крихту цінного тепла. Скривлений, зі зціпленими вустами, він дріботів швиденькими кроками, як кожен, хто випив занадто міцну каву й тепер біжить до вбиральні.

Кошмар.

Продирання крізь інформацію на сторінках телеканалів, в архівах газет і на інформаційних порталах нагадувало Сізіфову працю, позаяк повідомлення були некомпетентні, безладні, написані істеричним тоном і найчастіше зводилися до дешевої, вульгарної сенсації. Якби Шацький не знав справи, то лише на підставі прес-матеріалів прийняв би рішення якомога швидше покинути повіт, а ще краще, воєводство, в якому спраглий крові шаленець полює на свої жертви, перетворюючи вбивства на криваві містерії, причому безпечним не може почуватися абсолютно ніхто!

На щастя, йому не довелося заглиблюватися в це море екзальтованого лайна, бо його цікавила лише одна річ, із робочою назвою «інформація альфа». Про що йшлося? Він знав принцип роботи медіа настільки, щоб розуміти, що грубо кажучи, він полягає в пожиранні власного блювотиння. Обіг інформації був таким блискавичним, що бракувало часу шукати джерела чи щось перевіряти, сама інформація перетворювалася на джерело, а те, що її хтось повідомив, було достатнім обґрунтуванням її повторення, а тоді треба тільки без кінця переказувати, додаючи кілька слів коментарів, власних або когось із запрошених. Дотримуючись порівняння із блювотинням, це мало такий вигляд: хтось отримував яєшню, з’їдав і вибльовував. Хтось інший підсмажував шматок грудинки, з’їдав, вибльовував. Тоді хтось це блювотиння солив, перчив, з’їдав, вибльовував. І так далі, і так далі. Що менше яєшні було спочатку, то більше додавали гарніру. Та це не змінювало факту, що десь там на початку хтось розбивав яйце — і саме його в поті чола шукав Шацький.

Шукав, позаяк у цій справі від початку йшлося про медійний шум. Він пам’ятав своє здивування, коли до будинку прокуратури приїхало телебачення, це сталося швидко, занадто швидко, особливо якщо згадати про відстань від Сандомира до Варшави й Кракова. Він здивувався, але не звернув уваги на цю деталь, бо взагалі найбільшою проблемою в цій справі, переобтяженій надміром шокуючих, добре зрежисированих подій, був той факт, що прокурор Теодор Шацький не звертав уваги на деталі.

Тепер він виправляв цю помилку. Поділив справу на кілька важливих етапів. Передусім виявлення тіла Ельжбети Будник, визначення «бритва-мачете» як ножа для ритуального забою, виявлення Будника. І намагався відшукати місце, в якому коротка інформація з’явилася першою, ставши поживою для решти медіа. Спочатку подумав, що це «Польсат Ньюс», там, наприклад, про Ельжбету повідомили ще до восьмої. Та з рештою «Польсат» добряче запізнювався. Радіо «Зет» було швидшим, але не настільки, щоб випередити «Польсат» у випадку з Ельжбетою, або «TOK FM» із Будником. «TVN24» був десь посередині, тобто ніколи помітно не запізнився, але й ніколи не був першим. Може, це сліпий кут? Може, інформація не походила з одного джерела?

І раптом над головою пролунав сигнал монітора. Шацький гадки не мав, що це означає, але підозрював, що нічого хорошого. Не минуло й чверть хвилини, як у палаті з’явилася медсестра. Підбігла до нього, але швидко сповільнила кроки, хвилювання на обличчі змінилося заспокійливою посмішкою. Запхнула йому руку під лікарняну сорочку.

— Ви так не крутіться, бо сенсор злітає і вмикається сигнал тривоги, — озвалася вона дуже низьким, майже чоловічим голосом. — Нащо так лякати персонал і себе, га?

Поправила, підморгнула й вийшла. Шацький не підморгнув у відповідь, бо вже переслідував думку, що втікала нейронами. Чому це важливо? Ну звісно, сигнал тривоги. Пересторога. Чуйність. «Чуйність», саме так називалася сторінка порталу «Виборчої», на яку читачі надсилали інформацію разом із фотографіями або відео — геніальне рішення в часи диктатури інформації з одного боку й бюджетних обмежень — із другого.

Він швидко переглянув сторінку і звичайно, нічого не знайшов. Вилаявся вголос, бо клацання по клавіатурі його пораненій руці аж ніяк не подобалося, біль поширювався аж до плеча, що зрештою, мало свої переваги, бо тримало Шацького в тонусі, не дозволяло дрімати або думати про неважливі речі.

«Думай, думай, Теодоре», — підганяв він себе. Якщо не «Чуйність», то мусять бути інші такі місця. Шукав далі. У «TVP» це називалося «Твоя інфа», на радіо «Зет» — «Інфотелефон», і те й інше було до дупи. Подумав, чи є якісь інформаційні блоги й відразу злякався самої лише думки про прірву Твіттера чи Фейсбука. Знову зазирнув на «TVN24», де теж діяла спільнота інформаторів (уявив собі ФБ у вісімдесяті — цікаво, скільки людей лайкнули би СБ, і скільки б її зафрендили?) під назвою «Контакт24». Ця була організована найкраще, кожен користувач міг вести свій власний інформаційний міні-сервіс, щось схоже на блог, редакція переглядала записи, найцікавіші потрапляли на головну сторінку й навіть використовувалися на телебаченні, про що спеціально повідомлялося. У свою чергу новини на сайті відповідним чином оброблялися, зазначалося, чию інформацію було використано.

Заради цього він і почав читати всі дописи, пов’язані з його справою, починаючи від найстарішого, коли знайшли тіло Ельжбети Будник. У Сандомирі на світанку, бла-бла-бла, історичне місто, труп у самому центрі, загадка якраз для отця Матеуша, бла-бла-бла. Чимало осіб доклалося до створення хаотичного тексту. Сандо69, КасяФх, ОляМіл, Civitas Regni, Sandomiria...

Трясця матері.

Серед них був і користувач із ніком «Некама».

Шацький клікнув, щоб перейти на його сторінку. Записів було лише десять, усі стосувалися сандомирських убивств. Біля кожного зазначалося, що інформацію використали на сайті та в ефірі станції. Короткі, написані просто й сухо, ці повідомлення містили найважливішу інформацію.

Перший запис від 15 квітня був таким: «В історичному центрі Сандомира біля будинку старої синагоги знайдено оголений труп жінки. Жінку без сумніву брутально вбили, на шиї численні глибокі порізи».

Прокурор Теодор Шацький утупився в екран і відчув, як серце гупає об грудну клітку. Ще мить — і