Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

Розділ 35

АВА

Минула ніч позаду і зараз звичайний сірий ранок зимового дня. Видіння минулої ночі крутяться в мене в голові невизначеними переплутаними тінями. Схоже, кожне таке «занурення» лише додає запитань, але зовсім нічого не пояснює.

Коли звістка про смерть брата і батька дійшла до мене – я була на шостому місяці вагітності. І свідомо тримала хвилювання осторонь. Не допускала у свідомість цих думок, тим більше, що тіла не привезли і рідні не сприймалися мертвими – вони просто поїхали на війну і досі не повернулися. А пізніше треба було тримати себе в руках, вирішувати питання і показувати назагал незворушну впевненість у своїх силах і своєму становищі. Іноді, на самоті, я навіть думала про те, що варто б поплакати… але не могла.

Тепер же це видіння зірвало міцну загату, показавши те, що я так боялася побачити. І стриматися було неможливо. Мірган зрештою відніс мене в мою спальню, відкривши суміжні між покоями двері. І якийсь час сидів поруч. Мабуть, пішов, коли я заснула.

 

Через силу встаю і кличу Грейс, щоб допомогла мені одягнутися. Сьогодні вже можна вбрати одну з нових пошитих суконь і не відчувати себе привидом замку. Добре, я хоч не родичка попереднім господарям – адже сімейна схожість могла б налякати до смерті якусь стару прислугу.

Постійне знаходження в приміщенні гнітить. Замок невеликий, але знайдеться багато закутків, де я ще не була. Хоч тепер вони переважно дослідженні і мене розважає лише компанія моїх захисників. Та вдома я завжди могла вийти в ліс, який був практично поряд – навідати Сінну або просто блукати стежками. Можна було поїхати в Хемптон, якщо хотілося спілкування чи зробити якісь покупки. Тут у вільний час я намагаюсь увійти в курс справ, щоб розуміти, чим живуть мешканці цього краю. Тому займаю багато уваги Ольсана, розпитуючи про все. Він ніби схвалює моє прагнення піклуватися про тепер вже своїх людей, розповідає про торгівлю, виноробство, інші заняття селян і містян. Навіть знайшов мені обіцяний план замку, який я повісила у своїй робочій кімнаті на третьому поверсі.

Але все ж усамітнення в своїй кімнаті і те ж саме в лісі – це велика різниця. Мені не вистачає простору. Саме тому я й вилізла сюди, на дах. Мокрі пластинки сланцю, якими він вимощений, ковзають під ногами, тому я не наважуюсь відходити далеко. Просто сідаю, загорнувшись у плащ під дашком мансардного вікна. Низькі хмари над головою, сірі пасма туману, що прослизають між кутовими вежами і приховують круті вигини гір і саму долину, розташовану за замком…Дивно, що це та ж, залита медовим світлом, коли ми з Мірганом дивилися згори… Тоді пообіцяла собі в думках, що влітку обов’язково скупаюсь з одному з тих озер, що ховаються у печерах…Лейвуд здавався раєм і тримало осторонь нього лише бажання хоч іноді бачити Міргана. А тепер… Іншої жінки між нами немає. Він відмовився від неї сам. Чи значить це, що наші відносини можуть змінитися? Рей… мій син - і моя перевага, і мій недолік одночасно. До того ж…  надто мало я знаю про свої власні бажання. Хоча так вабить можливість випустити з рук відповідальність, схилити голову на сильне плече… та чи довго я її там протримаю? Ледь мине небезпека – виявиться, що й волі в мене ніякої немає, сама віддала разом з відповідальністю.

 

Пройшло більше тижня, і ми очікуємо наших вивідників з дня на день. Рішення, в будь-якому випадку, я вже прийняла. Потрібно їхати з Мірганом до Вінтхолу під виглядом когось з його супроводу. Девін буде поряд і я зможу пробратися до свого дому і взнати, де Сінна. Або й звільнити. Битися з Кертісом я не можу –це завдання для чоловіків. Але забрати Сінну у Лейвуд я зобов’язана.

Саме це я збираюсь озвучити Міргану і Фраю, але спочатку, звичайно, потрібно вислухати наших вивідників. Хоч я і сумніваюсь, що вони скажуть щось, що може повпливати на моє рішення, але так воно матиме більш зважений вигляд.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍