Рія Вайсен - Перехресниця Долі, Рія Вайсен

— Та й біс з тобою! — викрикнула вона й відвернулась.

В цей момент заграла помпезна музика й їх представили. Масивні плетені двері відчинились, пропускаючи їх всередину. Зал, вщент наповнений гостями переливався відтінками зеленого, рожевого й блідо-червоного кольорів. І всі не приховуючись роздивлялись трійку на чолі з Індгартом. Вони стали частиною вечірньої шоу-програми.

— Дивись, — Індгарт указав кивком в дальній кут.

Попід стіною в блідо-зелених одежах стояли жреці Сульхи. Поруч з ними снували маленькі фейрі — діти фей і вітру, народжені із сліз відкинутих коханими.

— Не думала, що фейрі служать Лісу.

— Вони й не служать. Ліс їм байдужий. Вони служать лише богині й жрицям. Кожна жриця, коли приймає сан, отримує свого супутника-фейрі. Вони ніколи не покидають храму самостійно.

— Жорстоко, — Арніка з жалем подивилась на закриті вуаллю обличчя маленьких створінь в таких же простих зелених сукенках, як і у жерців.

— Світ взагалі річ жорстока, — вклинився незнайомий ельф у рожевому костюмі й фіолетовою стрічкою поперек грудей. — Прошу вибачення, що вліз у вашу розмову.

— Генерале Саліване, — Індгарт схилив голову. — Стільки кругів, стільки розлуки. Радий вас бачити.

— Взаємно, мій кунду, — генерал притиснув правицю до грудей і вклонився. — Познайомите нас з вашою чарівною супутницею?

— Так, звісно, — спохватився Індгарт. — Познайомтесь, це Арніка — Обрана Пророцтвом для здолання Великого Ліча. Арніко, це генерал Саліван. Мій названий батько. Кращий боєць в цілому Лісі.

— Ну що ти, не потрібно так лестити, а то я й звикнути можу, — засміявся чоловік й простягнув широку долоню. Арніка подала руку. — Радий знайомству з прекрасним спасінням світу, — він широко усміхнувся й підніс руку до губ. — Сподіваюсь, ви не розчаруєте нас.

— Докладу всіх зусиль, — зашарілась Арніка. Генерал Саліван їй не сподобався.

— Що ж, тоді дозвольте відкланятися, маю ще знати місцину для Родді, їй скоро народжувати.

Індгарт з генералом ще раз потиснули один одному руки й він розчинився в натовпі.

— Цікавий у тебе “батько”, вухастику, — усміхнувся Антаїр. Руки його були зайняті келихами з золотавою рідиною. — Я взяв вам випити. Вечір обіцяє бути цікавим.

Арніка лише встигла пригубити напій, як знову зазвучала ніжна музика й дзеркальні двері відчинились. Гості синхронно повернулись до них, ніби невидимий лялькар одночасно смикнув за ниточки своїх чарівних але безвільних інструментів.

— Його Високість Лалатійєн Еоссія Лавре й його чарівна донька Заренілла Еоссія Альдер, — пролунав на весь зал голос високого ельфа в темно-зеленому служницькому костюмі.

Арніка зачаровано видихнула. Складалося враження, ніби вона знову втекла з Будинку й потай прокралась на дороге весілля. Тільки от на людських весіллях все було надто вульгарне: забагато випивки, їжі, сороміцькі конкурси й жарти. Справжнє везіння, якщо така сім’я протримається без сварок тривалий час.

Маги й чарівники укладали союзи в максимально вузькому колі. Щоб ніхто не міг нашкодити майбутній родині. На її Батьківщині найважливішим і найбільш значним для молодих вважався День вінчання душ. За кілька днів до нього молодятам заборонялось бачитись з кимось іншим окрім один одного. Також вони не могли відходити далі, ніж на відстань витягнутої руки й не мали сваритися. Якщо хтось чи щось порушить гармонію в ці дні, то нічого хорошого із подальшого союзу не вийде й часто весілля скасовувалися саме перед Днем.

Молоді чаклуни не поспішали одружуватися. Магічні шлюби річ надто небезпечна — якщо вмирає один, то за сім кругів помре й інший. Історія знала лише один випадок, коли вдова пережила свого чоловіка на вісім. Їй було сімнадцять на момент укладання шлюбу й через зміни в тексті клятв вийшов збій. Але як тільки не намагались після видозмінити клятву результат був невтішний — вдівці й вдовиці помирали на сьомі роковини по смерті коханих. От вам і “поки смерть не розлучить нас”.

Після того як знищили кілька правлячих династій в Часи Хаосу, намагалися ввести заборону на подібні шлюби. Але вона не прижилась. Маги все рівно укладали їх, хай і значно рідше.

Раптом Арніку хтось штурнув й картинка, яка нагадувала їй небезпечні магічні шлюби, розвіялась. Вона більше не бачила схожості, більшої ніж в загальній помпезності. Сукня принцеси, яка все ще стояла в дверях, більше не здавалась підвінечною. Музика не нагадувала марш Марсольдонна, а весільна арка взагалі розвіялась, залишивши по собі мутне передчуття скорої біди.

Арніка моргнула кілька разів, протерла очі, але це був все той же зал, ніякого вінчання й в згадці не було. Просто святковий зал в королівському замкові з дитячих книжок з картинками. Хай і в ельфійському.

Принцеса вклонилась гостям й зробила кілька кроків уперед, приймаючи простягнуту руку батька. Король взяв її й повів Зареніллу до трону біля дальньої стіни. Нетвердість ходи видавала її хвилювання. Певне, страшно бути єдиною донькою правителя Триєдинства й знаходитись під прискіпливою увагою щодня, особливо у свій день народження.

— Радий вітати знатні роди Ельфійського Лісу, — рознісся над головами присутніх глухий голос ельфійського правителя.