Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

Монах у зеленій робі та з косою не здригнувся і першим пішов у центр кімнати. Він узяв один із двох кошиків із Дінг-Тхонгами і потягнув його за собою. Тут же, щоб не розтягувати час, він почав сипати цукерки прямо на татуйовані голови своїх молодших братів і сестер.

Монахи інших храмів, включно з Олегом і його дружиною у фіолетовому, простояли в черзі до другого кошика. Кожен отримав хоча б по одному Дінг-Тхонгу на руки.

Дінг-Тхонг виявився липким і відносно твердим. З кубика, присипаного цукровою пудрою, зсередини назовні випирав шматочок арахісу. Ніщо в ньому не видавало секретної розробки Батька.

Олег самим кінчиком язика лизнув місце на долоні, де раніше був білий кубик. Прилипша пудра на смак нагадувала сухе верблюже молоко.  

Монахи-воїни знову встали за своїми ватажками і продовжили підпирати стіни приміщення.

Вищий служитель потер очі й перенісся. Він розтер пальцями мочки своїх вух. Сонливість, що на нього час від часу нападала, була схожа на нарколептичні напади, які він успішно купірував силою волі.

Монашача аудиторія відчувала - у вищого служителя ще є що сказати. Монахи мовчазно чекали, коли хлопчик підбадьорить себе і продовжить говорити.

Без зайвої допомоги та розмов хлопчик стягнув дві валізи на коліщатках одна до одної. Спочатку він відкрив ліву від нього валізу. Покопався там серед одягу і гори краваток, а потім дістав із дна чорну рукоять. Держак пішов у кишеню його жилетки.

Хлопчик розстебнув другу валізу. У валізі праворуч були засоби особистої гігієни. Серед тюбиків і щіток вищий служитель знайшов широке лезо від ножа. Одним рухом він зібрав із рукояті та леза цілий мисливський ніж.

- На цьому все, вся інформація, яку вам потрібно знати, сказана, - сказав хлопчик із великим ножем у руці. - Моя робота тут завершена.

Закінчивши це речення, вищий служитель полоснув себе ножем по горлу і поліном звалився на підлогу. Рукав його білої сорочки забруднився пилом. Запорошеною стала і його чорна жилетка. Хлопчик вже судорожно трясся на підлозі, і темна кров із вени бруднила йому шию і комірці.

Ні Жульєн, ні оголошений хлопчиком монах-генерал ніяк не намагалися йому допомогти. Ці двоє намагалися навіть не дивитися в його бік.

Посмішки монахів у сірому покинули їхні обличчя. Зрячі монахи в зеленому переглядалися один з одним. Деякі послушники в синьому в огиді відвернулися. Один із монахів у жовтому хотів було побігти до хлопчика, але його зупинив старший брат із якорем у руці. Представники в білому почухали свої потилиці.

Тіло вищого служителя перестало трястися і завмерло на підлозі. Очі його залишилися широко відкритими, і зіниці не рухалися. Частина його каштанових локонів опинилися всередині його рота. Пальці рук скорчилися в численних спазмах.

Олег дістав одну сигарету і підібрав свою відвислу щелепу. За десять секунд вищий служитель, як ні в чому не бувало, самотужки піднявся з підлоги й почав обтрушувати свій одяг.

- Це я так приколююся, - сказав хлопчик і продемонстрував, як із натисканням на рукоять його хитрий ніж може випускати темно-червону рідину в повітря. - Кров-то справжня, хоч і не моя. Але зараз це не важливо, - відійшов убік хлопчик. - Незалежно від того, що скоро станеться в цьому місті, я сюди ще повернуся. Сподіваюся на ваш беззаперечний успіх, і нашу майбутню співпрацю у вирішенні проблем паранормального характеру, - на одному диханні завершив він.

Вищий служитель дістав із кишені телефон і помітив, що він кудись не встигає. Хлопчик різко попрямував до виходу, а Капітан Жульєн підхопив його валізи і швидким кроком пішов наздоганяти начальника.

Усі чужинці пішли. Монахи залишилися самі по собі.

У залі пролунали короткі звуки сповіщень і вібрацій. Переважно це був короткий пташиний свист, але деякі телефони видавали й інші звуки.

Кожен храм мав хоч кілька людей з телефонами за пазухою, крім білих роб. Школа Дірки від Дупи задовольнялися компанією своїх каменів, а їхній старший - компанією пухнастої гілки від дерева.

Телефон Олега розрядився місяці тому. Він обернувся в бік своїх монахів із ввічливим проханням:

- Дайте хтось мені телефон, будь ласка.

Один із ченців у фіолетовому простягнув стандартний для цього світу чорний телефон-розкладачку.

- "Шановний Ци, вітаємо вас зі звеличенням у статус творця... *ця інформація не настільки важлива*... 98 000 балів... *ця інформація не настільки важлива*... соціум потребує продовження Вашої служби", - прочитав вголос Олег.

Він повернув телефон ченцю на ім'я Ци й обвів поглядом інших монахів у фіолетовому.

- У вас язики хоч є? - запитав своїх монахів Олег.

Монахи у фіолетових робах закивали, і парочка навіть показала йому свої язики.

- Чи можу я зняти з вас обітницю мовчання, раз ви вже за мною прямуєте?

Монахи у фіолетових робах замахали головами в різні боки. Опісля, почали мовою жестів і тупоту сперечатися один з одним. Олег не міг вгадати лише за їхніми емоціями на їхніх обличчях, про що йшлося.

Суб'єктивно Олегу здавалося, що монахи храму Мари хочуть пояснити йому щось для них трепетне.