Велена Солнцева - Не можна вбити, Велена Солнцева

Частина 47

Захар

Я страшенно втомився, світ чинив опір щосили не пропускаючи душу дівчини з лихоліття. Те що вона там, стало зрозуміло тільки-но я побачив її тіло крізь кокон стази. Від неї фонувало темною магією, що напевно викликало обурення у просторі, її не пропустять із силою чужого світу. Подивившись на Настю, яка стискаючи руки з надією вдивлялася в мене, наче я можу створити диво, а я не міг. В голову прийшла божевільна думка, такого ще ніхто не робив, але може спрацювати. Я передам їй свою силу некроманта, а порожнечу що утвориться від втрати, займе основний дар.

-Не смій.

Батько зрозумів що я хочу зробити, але ввійти в коло і зупинити мене не міг, він сам відмовився мені допомагати. Поклав руки на груди по суті мертвому тілу, яке зараз смикалося в конвульсіях, не в змозі знайти свою душу. Силу вливав безперервним потоком, і резерв юної некромантки жадібно її поглинав, наче воду ковтав і не міг напитися. Відчув як світ перестав пручатися, як розривається плівка простору, пропускаючи в наш світ нового мага з непередбачуваною силою. Дівчина ще раз сіпнулася і нарешті затихла, прикривши срібні очі, здається я все ж таки злегка переборщив передавши все без залишку. Але зрозумів що це того варто, коли побачив радісну посмішку на обличчі моєї вже дружини.

Віддав батькові залишки крові первородного, у мене не було сил для того щоб йти з ними, та я й не збирався. Портальний камінь вже готовий і чекає в моїй кімнаті, ми підемо додому, до нашого спільного будинку.

Настя

Я все ж таки побачила сестру свого чоловіка, вона з дзвінким дівочим сміхом бігла холодним коридором підвалу нам назустріч. Я навіть на мить остовпіла, настільки дівчинка була схожа на матір. Вона не зупиняючись врізалася в брата.

-Захар.

Він підхопив її на руки, на його губах грала посмішка.

-Не бігай так, мала.

-Брат, пограй зі мною. - її голос був дзвінким, ніби передзвін дзвіночків.

-Ні, Анет, я йду.

Дівчинка примхливо надула губи.

-Коли повернешся?
-Не знаю. - у його голосі не було смутку, тільки теплота та турбота, а ще полегшення.

-Анет, іди сюди. - із-за одного з поворотів покликала дівчинку матір.

-Ти ж прийдеш? - з надією спитала вона в брата.

-Краще ти до мене. - потріпав він її по темній маківці, дівчинка помчала геть, не боячись заблукати в хитросплетіннях коридорів.

Зараз я стояла на вершині невеликого пагорба, милуючись на наш будинок. Алея з поки що голими деревами вела до широкого порога маєтку зі світлого каменю. Влітку напевно тут дуже гарно.

-Підемо, вони вже скоро прокинуться. - Захар потягнув мене до будинку, я вийшла зовсім ненадовго, подихати свіжим повітрям, весь цей час я не відходила від мами з Катею, вони спали, як запевняв Захар, відновлювалися. Я йому вірила, тому намагалася не переживати, і піддалася на його вмовляння ненадовго вийти.

У кімнаті було похмуро, задернуті штори не пропускали денне світло, тому я не одразу помітила як на одному з ліжок ворухнулася жінка:

-Доню?

Різко розвернувшись, побачила як мама підвелася на м'яких подушках.

-Матусю. - кинулася до неї, обіймаючи і намагаючись не заридати в голос. - Ти жива, мамо.

-З тобою все гаразд? - жінка дивилася на мене з занепокоєнням.

-Зі мною все добре. - старанно витирала сльози зі щік.

-Де бабуся? - я чула у її голосі страх.

-Бабусі більше немає.

-Значить тепер ти все знаєш. - вона полегшено відкинулася на подушки, так ніби з її плечей зняли величезний тягар.

-Знаю. - сказала сумно. - Тільки воліла б інакше про все дізнатися.

-Де ми? - вона окинула поглядом кімнату, злегка затримавшись на Каті, яка все ще спала.

-Тут така справа мам, ми в іншому світі, магічному.

-Що ти несеш? - почувши знайомий, зараз охриплий немов від криків голос, різко обернулася. - І де я чорт забирай?
-Катя. - підскочила до подруги. - Як ти себе почуваєш?

Вона хитнула головою, ніби скидаючи з себе ману.

-Так ніби мене пару разів убили, а потім перемололи на фарш, коротше кажучі гірше нікуди, так що сьогодні нап'ємося Насть.

-Це навряд чи. - до кімнати зайшов Захар.

-Це ще що за хрін з гори? - подруга як завжди, я боюся уявити, що буде коли вона себе в дзеркало побачить.

Прочистивши горло, сказала:
-Це мій чоловік.

-Хто? - в один голос запитали мати з подругою.

Пояснення зайняли багато часу, довелося боротися з зневірою і кілька разів з істерикою, хоч як це не дивно але більше горювала мама, яка не хотіла залишатися в магічному світі, і Захар якось підозріло дивився на неї, з побоюванням чи що.

Я нарешті дізналася що мого батька немає в живих, і що бабуся насправді це бабця моєї матері. Батька вона вбила ледь мама завагітніла, і тій дивом вдалося втекти. Її найбільшим страхом було зустрітися з бабкою, і цей страх дійсно справдився.

У той день коли ми посварилися стара відьма прийшла за мною, тільки мене не виявилося вдома, за що мама й поплатилася.

У результаті Захар наказав принести вино, особливий сорт, як загадково сказав. Коли я взяла свій келих, він незграбним рухом вибив його у мене з рук, через пару хвилин я зрозуміла чому. Жінки заснули сном дитини.

-Нам теж потрібно відпочити. - підхопивши на руки, хлопець виносив мене з кімнати.

-Я кохаю тебе. - освідчення саме зірвалося з язика, я навіть замислитися не встигла.

-Це найкраще, що я чув останнім часом. - поцілунок обпік мої губи. - Я тебе теж кохаю, люба.

Хто б міг подумати, що взаємна ненависть з бажанням убити, переросте в щось чудове.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍